Розділ 27

Ідучи до кафедри, Ленґдон краєм ока стежив за Фонсекою: той і далі був весь у розмові з «Убером». Стежив він і за Амброю, яка пройшлася в бік центру зали, теж розмовляючи по телефону — чи принаймні вдаючи розмову, — як Ленґдон і пропонував.

«Скажіть Фонсеці, що ви хочете поговорити з принцом Хуліаном».

Дійшовши до місця, Ленґдон змусив себе подивитися на накрите тіло. Едмонд. Ленґдон обережно відсунув край покривала, яке накинула Амбра. Колись ясні очі Едмонда перетворилися на дві тьмяні щілини під червоною дірою на лобі. Ленґдон здригнувся від такого жахливого видовища — серце його калатало від горя і гніву.

На мить Ленґдон ще зміг побачити в ньому юного розкуйовдженого студента, який зайшов до аудиторії, сповнений надій і таланту, — і так швидко зміг настільки багатьох речей досягти. Але цього вечора сталося жахливе: хтось знищив цю надзвичайно обдаровану людину, майже напевне маючи намір назавжди знищити і її відкриття.

«І якщо я не втручуся й не діятиму рішуче, — розумів Ленґдон, — найбільше досягнення мого учня ніколи не побачить світу!»

Сховавшись від очей Фонсеки за кафедрою, Ленґдон опустився на коліна біля бездиханного тіла, заплющив очі й молитовно склав руки.

Молитися над атеїстом — від чорного гумору цієї ситуації Ленґдон насилу стримав посмішку. «Едмонде, я знаю: ти б аж ніяк не хотів, аби хтось за тебе молився. Не турбуйся, друже. Я прийшов сюди не молитися. — Схиляючись над Едмондом, Ленґдон відчував, як у його серці наростає страх. — А я запевняв тебе, що єпископ не становить для тебе загрози… Якщо виявиться, що тут замішаний Вальдеспіно…»

Ленґдон відганяв від себе цю думку. Як тільки він відчув: Фонсека вже вважає, що він молиться, — професор обережно нахилився й сунув руку в кишеню шкіряної куртки Едмонда. Вийняв звідти великий бірюзовий телефон.

Ленґдон швидко глянув на Фонсеку, який і далі розмовляв і значно менш цікавився Ленґдоном, ніж Амброю, яка, здається, заговорилася й відходила далі й далі від Фонсеки.

Тоді знову подивився на телефон Едмонда й полегшено зітхнув.

«Залишилося ще одне».

Він обережно підняв праву руку Едмонда. Рука вже охолола. Професор підніс телефон до її пучок і обережно притулив вказівний палець Едмонда до панелі розпізнавання відбитків.

Ґаджет клацнув і розблокувався.

Ленґдон швидко прогорнув на меню налаштувань і вимкнув захист: «Постійно розблоковано». Після того сховав телефон у кишеню й знову накрив тіло.

——

Удалині завили сирени. Амбра стояла серед порожньої зали й притуляла до вуха телефон, вдаючи зануреність у розмову, добре свідома уважного погляду Фонсеки.

«Швидше, Роберте».

Хвилину тому американський професор опинився у вирі подій: Амбра переповіла йому нещодавню розмову з Едмондом Кіршем. Вона розказала Ленґдонові: два дні тому в цій самій залі вони з Едмондом допізна готували завершальні штрихи до презентації, коли Едмонд зробив перерву на ось уже третій за той вечір шпинатний смузі. Амбра помітила, наскільки чоловік виснажений.

— Знаєш, Едмонде, — сказала вона, — маю сумніви, що вегетаріанство тобі корисне. Ти дуже зблід і схуд.