— Тут? — Капітан не зрозумів. — Ви хочете зупинитися тут? Аеропорт — він далі, я б вас довіз.
— Дуже дякуємо, ми вийдемо тут, — сказав Ленґдон за порадою Вінстона.
Капітан знизав плечима й зупинив човен біля маленького причалу з написом «Puerto Bidea». Береги були порослі високою травою й видавалися більш-менш прохідними. Амбра вже вибралася з човна й підіймалася на схил.
— Скільки з нас? — спитав Ленґдон в капітана.
— Нічого, — сказав той. — Ваш британець — він раніше заплатив. На картку. Утричі.
«Вінстон уже розрахувався… — Ленґдон досі не міг звикнути до співпраці з електронним товаришем Кірша. — Наче я собі встановив Siri й стероїдами нагодував…»
Уміння Вінстона, зрозумів Ленґдон, не мали б дивувати з огляду на новини, які з кожним днем повідомляли про нові й нові складні завдання, підвладні штучному інтелекту — навіть написання літературного твору: такий роман мало не отримав літературну премію в Японії. Ленґдон подякував капітанові й вистрибнув на берег. Перш ніж почати підйом схилом, він озирнувся до здивованого капітана й підніс палець до губ:
— Discreción, por favor.
— Sí, sí, — запевнив його капітан і затулив очі рукою: — ¡No he visto nada![49]
На тому Ленґдон поспішив нагору, перетнув рейки й долучився до Амбри на краю сонної сільської вулички, облямованої чудернацькими крамничками.
— За мапою, — почувся з Едмондового телефона голос Вінстона; Роберт уже ввімкнув гучний зв’язок, — ви маєте перебувати на перетині Пуерто Бідеа і річки Асуа. Бачите невелику розв’язку в центрі села?
— Бачу, — сказала Амбра.
— Добре. Одразу за розв’язкою ви побачите маленьку вуличку Бейке Бідеа. Рушайте нею від центру.
За дві хвилини Ленґдон з Амброю залишили село й поспішили порожньою сільською дорогою, над якою серед зелених пасовищ стояли кам’яні фермерські будинки. Вони рухалися далі й далі — і Ленґдон відчув: діється щось не те. Праворуч від них удалині, за верхівкою невеликого горба, в небі стояв серпанком купол світла.
— Якщо це світиться термінал, — зауважив Ленґдон, — то ми дуже далеко!
— Термінал — за три кілометри від вас, — сказав Вінстон.
Амбра й Ленґдон вражено перезирнулися. Вінстон казав їм, що йти лишається вісім хвилин.
— За супутниковими знімками Google, — продовжив Вінстон, — праворуч від вас має бути велике поле. Чи воно прохідне?
Ленґдон подивився на луку, яка справді була там: вона злегка здіймалася вгору в бік вогнів терміналу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 39“ на сторінці 1. Приємного читання.