Розділ 67

Зброярня на першому поверсі королівського палацу являє собою залу з красивим склепінням — її яскраво-червоні стіни оздоблені величними гобеленами, що зображують відомі битви з іспанської історії. По периметру кімнати блищать понад сто вишуканих кованих обладунків, зокрема бойове вбрання і знаряддя багатьох давніх королів. Сім кінських фігур у натуральну величину посеред зали стоять вбрані в повний бойовий обладунок.

«Це тут вони збираються мене ув’язнити?» — дивувався Ґарса, роздивляючись знаряддя бою навколо. Може, зброярня найнадійніше замикається… Однак Ґарса мав підозру, що, посадивши в цю пишну камеру, його намагаються залякати. «Адже саме в цій залі мене було взято на роботу».

Майже двадцять років тому Ґарсу запросили до цієї розкішної зали, провели співбесіду сам на сам і перехресний допит, після чого запропонували стати командором Королівської гвардії.

А тепер Ґарсу заарештували власні агенти. «Мене звинувачують у тому, що я брав участь у плануванні вбивства? Що очорнив єпископа?» За цими звинуваченнями стояла якась важко доступна розуму Ґарси логіка.

Для Гвардії Ґарса був найвищою особою в палаці, тож наказ його заарештувати могла дати лише одна вища за нього людина… сам принц Хуліан.

«Вальдеспіно отруїв думки принца й налаштував його проти мене!» — зрозумів Ґарса. Єпископ — людина політично дуже живуча, і сьогодні він, схоже, опинився в такому відчайдушному становищі, що наважився влаштувати оцю виставу для журналістів — зухвалим трюком обілити себе, очорнивши Ґарсу. «І тепер мене замкнули у зброярні, щоб я не міг нічого сказати на власний захист!»

Якщо Хуліан із Вальдеспіно об’єднали сили, то Ґарса розумів, що не переграє їх. У цю мить єдиною особою на Землі, досить могутньою, щоб порятувати Ґарсу, був старий, який доживав віку на лікарняному ліжку в приватній резиденції, палаці Сарсуела.

Іспанський король.

«І знов-таки, — думав Ґарса, — король ніколи в житті мені не допоможе, якщо це може зашкодити єпископові Вальдеспіно чи синові».

Він чув, як надворі наростає галас юрби, і в нього складалося враження, що події можуть перейти в насильницьке русло. Коли ж Ґарса розчув, що вони скандують, то не повірив власним вухам.

«Звідки Іспанія?! — гуло надворі. — Куди йде Іспанія?!»

Протестувальники, здається, вчепилися в провокативні питання, які порушив Кірш, розвернувши їх проти політичного інституту іспанської монархії.

Звідки ми? Куди ми прямуємо?

Тавруючи давню гнобительську політику, молоде покоління іспанців постійно вимагало швидших змін — щоб держава «долучилася до цивілізованого світу» й відмовилася від монархії. Франція, Німеччина, Росія, Австрія, Польща і ще понад п’ятдесят країн протягом останнього століття залишили корони в музеях. Навіть у Британії пропонується референдум за скасування монархії після смерті нинішньої королеви.

На жаль, того вечора в королівському палаці в Мадриді все настільки перевернулося з ніг на голову, що старий бойовий клич закономірно зазвучав із новою силою.

«Тільки цього принцові Хуліану й бракувало перед коронацією», — думав Ґарса.

Раптом двері на другому кінці зброярні відчинилися й туди зазирнув один із гвардійців Ґарси.

Ґарса крикнув йому:

— Вимагаю адвоката!