Розділ 73

Стоячи біля вітрини, Роберт Ленґдон і Амбра Відаль вдивлялися в рукопис Вільяма Блейка при м’якому світлі лампади. Отець Бенья пішов поправляти лавки, ґречно залишивши їх на самоті з книжкою.

Ленґдонові важко було читати маленькі літери, написані рукою поета, а от заголовок був дуже розбірливий:

Чотири Зоа

Від цих слів у серці Ленґдона одразу зажевріла надія. «Чотири Зоа» — так називалася одна з найвідоміших провидчих поем Блейка, об’ємна, поділена на дев’ять «ночей», тобто розділів. Тематика цього твору, як пригадував Ленґдон, який читав його в коледжі, стосувалася занепаду традиційної релігії й торжества науки.

Ленґдон пробігся очима по строфах, побачив, що рукописні рядки сягають середини аркуша, а нижче — елегантна віньєтка, яка означає кінець тексту.

«Це остання сторінка поеми, завершення одного з його найпотужніших шедеврів!»

Ленґдон нахилився, примружився і спробував вчитатися в бісерне письмо, але при тьмяній лампаді все одно не міг його розібрати.

Амбра теж присіла поруч, майже прихилившись лобом до скла. Вона уважно проглядала поезію, а потім спинилася й прочитала вголос:

— «І між вогнів Людина пройде, і зло все вигорить дотла».

Ленґдон замислився, похитав головою.

— Мабуть, Блейк має на увазі повне зникнення релігії, яка морально занепала. Майбутнє без релігії — це одне з тих пророцтв, які в нього раз у раз повторюються.

Амбра сповнилася надії:

— Едмонд казав, що його улюблений рядок — це те пророцтво, на справдження якого він сподівається.

— Що ж, — погодився Ленґдон, — звичайно, майбутнє без релігії — це те, чого бажав Едмонд. Скільки там літер?

Амбра стала рахувати, але похитала головою.

— Сорок дві…

Стала проглядати далі, знову зупинилась.

— А оце? «І зір зросте, й доступні стануть світи незнані, повні дивовиж».

— Може бути, — мовив Ленґдон і замислився, що це означає.