Розділ 51

Каса Міла, яка височить подібно до скелястої гори на розі Каррер де Провенса і Пасседж де Ґрасія, — шедевр Ґауді 1906 року, наполовину житловий будинок, наполовину вічна пам’ятка мистецтва. Дев’ятиповерхова споруда, яку Ґауді задумав як нескінченно криволінійну, з першого погляду впізнається за вигинистим фасадом з пісковику. Заокруглені хвилясті балкони й гнучка геометрія надають будинку органічного вигляду, неначе тисячолітнє вивітрювання утворило ці вигини й западини, як у пустельному каньйоні.

Хоча спочатку мешканці поблизьких кварталів цуралися такого шокового модернізму, Каса Міла здобула найвищу похвалу критиків і швидко стала однією з архітектурних перлин Барселони. Тридцять років Пер Міла, промисловець, який замовив цей будинок, мешкав там із дружиною у великих головних апартаментах, а решту двадцять квартир здавав. Донині Каса Міла на Пасседж де Ґрасія, 92 є однією з найбільш ексклюзивних і омріяних адрес Іспанії.

Ведучи «теслу» Кірша майже вільним від транспорту бульваром, Роберт Ленґдон відчував, що вони наближаються до місця. Бульвар Пасседж де Ґрасія — барселонський відповідник Єлисейських полів у Парижі: найширший, найграндіозніший, у бездоганному пейзажі, облямований дизайнерськими бутиками.

Chanel… Gucci… Cartier… Longchamp…

Нарешті Ленґдон побачив її у двохстах метрах попереду. М’яко підсвічена знизу Каса Міла зі світлого шорсткого вапняку, з довгастими балконами, помітно вирізнялася на тлі прямокутних сусідів — немов прекрасний корал винесло хвилею на берег, усипаний шматками шлакоблоку.

— Цього я і боялася, — сказала Амбра, показуючи вперед. — Дивись!

На широкому хіднику красивої вулиці перед будинком Ленґдон побачив кілька телефургонів; ціла юрба репортерів розповідала новини на тлі будинку Кірша. Кілька охоронців стояли так, щоб не пускати натовп до входу. Як видавалося, зі смертю Едмонда все, що стосувалося Кірша, потрапляло в новини.

Ленґдон окинув оком Пасседж де Ґрасія й не побачив, де можна поставити машину; рух був доволі жвавий.

— Лягай, — сказав він Амбрі, розуміючи, що не має жодного вибору, окрім як їхати повз юрбу.

Амбра згрупувалася на підлозі, так що ззовні її стало зовсім не видно. Ленґдон прихилився, і так вони проминули людне місце.

— Схоже, вони оточили парадний вхід, — сказав він. — Нам туди не пробитися.

— Завертайте праворуч, — бадьоро і впевнено втрутився Вінстон. — Я так цю ситуацію й уявляв.

——

Блоґер Ектор Маркано печально дивився на верхні поверхи Каси Міла, не в силі змиритися із загибеллю Едмонда Кірша.

Три роки Ектор писав про новітні технології для популярної платформи барселонських підприємців і новітніх стартапів Barcinno.com. Те, що великий Едмонд Кірш працював тут, у Барселоні, викликало в Ектора десь таке відчуття, як коли б він опинився біля самого Зевса.

Ектор уперше зустрів Кірша понад рік тому, коли легендарний футуролог люб’язно погодився взяти участь у щомісячній найпопулярнішій події Barcinno, «Ночі факапів» — семінарі, на якому шалено успішні підприємці відверто розповідали про свої найбільші помилки. Кірш скромно зізнався перед глядачами, що за останні півроку витратив понад 400 мільйонів доларів, намагаючись здійснити свою мрію про витвір, якому він дав назву E-Wave, — квантовий комп’ютер із такою швидкістю обробки даних, що уможливить безпрецедентний поступ у всіх галузях науки, особливо в моделюванні комплексних систем.

— Боюся, — зізнався Едмонд, — поки що мій квантовий стрибок у квантовому комп’ютингу — це радше квантовий провал.

Сьогодні, коли Ектор почув, що Кірш збирається оголосити про неймовірної важливості відкриття, його охопило передчуття: чи не йдеться про E-Wave? «Може, він знайшов спосіб зробити так, щоб ця система працювала?» Але після філософського вступу Ектор зрозумів, що Кірш вестиме мову про зовсім інші речі.

«Цікаво, чи ми колись дізнаємося, що він відкрив?» — думав Ектор. Із важким серцем він прийшов до будинку Кірша — не шукати матеріал для блоґу, а віддати шану загиблому.