Розділ 61

Під шаленим вітром Амбра відчула, як руки Ленґдона підіймають її і підводять до простягнутої з завислого в повітрі вертольота руки агента Діаса.

Жінка бачила все як крізь туман і не мала сил опиратися.

— У неї кров! — крикнув Ленґдон, вилазячи на борт за нею.

Раптом гвинтокрил метнувся вгору від хвилястого даху, залишивши внизу загін ошелешених поліцейських, які проводжали його поглядами.

Фонсека зачинив двері й пішов наперед, до пілота. Діас обережно наблизився до Амбри й оглянув її руку.

— Це просто подряпина… — машинально промовила вона.

— Зараз принесу аптечку. — Діас пішов углиб салону.

Ленґдон сидів навпроти Амбри, обличчям назад. Коли вони раптом опинилися сам на сам, він зустрівся з нею поглядом і з полегшенням усміхнувся:

— Як я радий, що ти жива!

Амбра слабко кивнула у відповідь, але не встигла йому подякувати, як Ленґдон нахилився до неї і схвильовано прошепотів:

— Здається, я знайшов того самого таємничого поета! Це Вільям Блейк. Його повне зібрання є не лише в бібліотеці Едмонда… а у Блейка в поезії багато пророцтв! — Ленґдон простягнув руку. — Можна мені телефон Едмонда — попрошу Вінстона пошукати в Блейка сорокасемизначний рядок!

Амбра подивилася на простягнуту очікувально долоню Ленґдона — і відчула гірку провину. Вона взяла його за руку.

— Роберте, — важко зітхнула вона, — у нас немає телефона Едмонда. Він упав з даху…

Ленґдон подивився на неї, й Амбра помітила, як він зблід. «Пробач, Роберте». Вона бачила, як він гарячково обмірковує цю новину і намагається зрозуміти, що зараз для них означає втрата Вінстона.

У рубці Фонсека кричав у телефон.

— Підтверджую! Обоє в нас на борту, в безпеці. Готуйтеся до транспортування до Мадрида. Я зв’яжуся з палацом і попереджу…

— Не турбуйтеся! — крикнула агентові Амбра. — Я в палац не лечу!

Фонсека затулив слухавку рукою, розвернувся й подивився на неї.

— Ні, звичайно, ви летите! Мені сьогодні наказували тримати вас у безпеці. Вам не слід було нас залишати. Вам пощастило, що я зміг вас врятувати.