TextBook Професор Роберт Ленґдон дивився на дванадцятиметрового собаку, який розташувався на майданчику. Замість шерсті у тварини росли трава й запашні квіти.
«Я намагаюся тебе полюбити, — думав Ленґдон. — Дуже намагаюся…»
Ленґдон ще трохи поміркував, дивлячись на цей витвір, і пішов далі підвісним мостом, спустився на широку терасу, що її нерівні сходи мали створити дисонанс до звичного ритму ходи гостя. «Завдання виконане», — подумав Ленґдон після того, як двічі перечепився через несподівану сходинку.
Унизу Ленґдон різко зупинився перед масивним об’єктом, який постав перед ним.
«Отепер я вже бачив усе!»
Перед ним стояла велетенська павучиха «чорна вдова», і її тонкі ноги підтримували тлусте тіло на висоті метрів десять. Під черевом павучихи висіла дротяна яйцева камера, повна скляних куль.
— Її звати Маман, — сказав хтось.
Ленґдон опустив погляд і побачив під павуком сухорлявого чоловіка. Він був вбраний у парчевий піджак а-ля Неру і мав майже кумедні закручені вуса в стилі Сальвадора Далі.
— Моє ім’я Фернандо, — продовжив чоловік. — І я тут, щоб привітати вас у нашому музеї. — Він став роздивлятися численні бейджі, що лежали перед ним на столі. — Чи не могли б ви назватися?
— Авжеж. Роберт Ленґдон.
Чоловік швидко поглянув на нього.
— О, перепрошую! Не впізнав вас, пане!
«Та я й сам себе не впізнаю… — подумав Ленґдон, який доволі незатишно почувався в білій краватці-метелику, чорному фраку та білому жилеті. — Просто не я, а якийсь невідомий звір». Класичний фрак Ленґдона мав майже тридцять років — він зберігся в професора від часів принстонського клубу Ліги плюща, однак завдяки регулярному плаванню це вбрання досі сиділо відмінно. Ленґдон збирався поспіхом і схопив з гардеробу не той чохол: звичний смокінг так і лишився на вішаку.
— У запрошенні йшлося про чорно-біле, — промовив Ленґдон, підійшовши до Фернандо. — Сподіваюся, фрак у ці правила вписується?
— Фрак — це класика! Ваш вигляд просто неперевершений!
Чоловік метушливо пошукав, знайшов потрібний бейдж і акуратно причепив його на лацкан Ленґдонові.
— Для мене велика честь познайомитися з вами, пане, — сказав вусань. — Без сумніву, ви вже бували в нас?
Ленґдон поглянув з-під павучих лап на будівлю, що мерехтіла попереду.
— Власне, мене навіть незручно зізнатися — не бував.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1“ на сторінці 1. Приємного читання.