TextBook Амбра Відаль, сама-одна в просторій кімнаті відпочинку літака G550, стояла біля раковини, споліскувала руки теплою водою й дивилася в дзеркало, ледве впізнаючи себе.
«Що я наробила!»
Вона знову відпила зі свого келиха. Як їй хотілося повернутися до того старого життя, яке в неї було лише кілька місяців тому — анонімного, не належного нікому, з музейною працею, — але все скінчилось. Усе розвіялося як дим, коли Хуліан зробив їй пропозицію…
«Ні! — дорікнула вона собі. — Усе зникло тоді, коли ти погодилася!»
Жах сьогоднішнього вбивства засів десь у животі, і розум намагався логічно зважити наслідки.
«Я запросила вбивцю Едмонда в музей.
Мене ввів в оману хтось із палацу.
І тепер я забагато знаю».
Доказів, що за кривавим злочином стоїть принц Хуліан, не було, так само як і доказів того, що він про такий план узагалі знав. А проте Амбра вже мала нагоду побачити достатньо прикладів, як діють внутрішні механізми палацу й двору, щоби вважати: найімовірніше, без відома — а то й схвалення — принца таке б не могло статися.
«Я забагато розповіла Хуліанові».
Останніми тижнями Амбра дедалі сильніше відчувала, що має виправдовуватися перед ревнивим нареченим за кожну хвилину, проведену без нього, тож доволі багато розповіла особисто Хуліанові про майбутню презентацію Едмонда. Тепер жінка боялася, що може поплатитися за свою відвертість.
Вона закрила кран і посушила руки, взяла келих і допила останні краплі. У дзеркалі перед нею була незнайомка: колись упевнена професіоналка, а тепер — людина, обтяжена соромом і сумнівами.
«Скільки помилок я зробила за лічені місяці…»
Озираючись думкою на той час, вона гадала, чи могла вчинити якось інакше. Чотири місяці тому, пізнього дощового вечора в Мадриді, Амбра була на благодійному заході в музеї сучасного мистецтва при Центрі королеви Софії…
Більшість гостей перейшли в кімнату 206.06 до найбільш відомого витвору в музеї — «Ґерніки» — величезного, майже восьмиметрової довжини полотна Пікассо, яке зображує жахливе бомбардування баскського містечка під час Громадянської війни в Іспанії. Амбрі на цю картину — гостре нагадування про брутальність фашистського диктатора Франсіско Франко у 1939–1975 роках — було занадто боляче дивитися.
Натомість жінка тихцем завернула в невелику галерею й пішла дивитися картини своєї улюбленої іспанської художниці Марухи Мальйо — ґалісійської представниці сюрреалізму, яка у 1930-х роках розбивала скляний ковпак над мисткинями Іспанії.
Амбра сама-одна роздивлялася «Вербену» — сповнену складних символів картину, де в зображенні бучного ярмарку проступала політична сатира, — коли за її спиною почувся густий голос.
— Es casi tan guapa como tú[54], — промовив незнайомець.
«Серйозно?»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 44“ на сторінці 1. Приємного читання.