Розділ 95

«Бог не необхідний, — подумав Ленґдон, повторюючи слова Едмонда. — Життя виникло спонтанно за законами фізики».

Думка про спонтанне зародження життя вже давно обговорювалась — у теорії — серед найбільших науковців, але зараз Едмонд Кірш показав усім надзвичайно переконливий аргумент, що саме це і відбулося.

«Ніхто ще не наблизився настільки до того, щоб це продемонструвати… навіть пояснити, як це могло статися».

На екрані в Едмонда первісний бульйон уже кишів маленькими віртуальними формами життя.

— Дивлячись на цю багатообіцяльну модель, — вів свою розповідь Едмонд, — я гадав, що буде, якщо це й далі триватиме? Чи воно розірве свою пробірку й дасть життя цілому тваринному царству, а там і людям? А якщо ще далі? Якщо почекати ще, чи дасть вона наступний щабель людської еволюції й скаже, куди ми прямуємо?

Едмонд знову опинився біля свого E-Wave.

— На жаль, цей комп’ютер не може створити модель такого масштабу, тож треба було якось спростити її. І я позичив техніку з несподіваного джерела… а саме у Волта Диснея.

Тепер на екрані з’явилося просте двовимірне чорно-біле зображення. Ленґдон упізнав мультфільм 1928 року «Пароплавчик Віллі» — диснеївську класику.

— Мультиплікація за останні дев’яносто років дуже активно розвивалася — від простих рухомих картинок із Мікі-Маусом до сьогоднішніх щедро анімованих фільмів.

Поряд зі старим мультфільмом з’явився зразок гіперреалістичної сцени з нової анімаційної стрічки.

— Цей стрибок за якістю подібний до трьохтисячолітньої еволюції від печерних малюнків до шедеврів Мікеланджело. Як футуролог, я зачарований будь-якою майстерністю, яка швидко розвивається, — продовжив Едмонд. — Техніка, яка уможливила такий поступ, як я дізнався, називається твінінг. Це прийом комп’ютерної анімації, коли художник просить комп’ютер згенерувати кадри між двома ключовими, так що перший поступово переходить у другий, і відповідні прогалини заповнюються. Замість того щоб малювати вручну кожну картинку, що уподібнювалося б до моделювання кожного малого кроку в еволюційному процесі, сьогоднішні митці можуть малювати кілька головних кадрів… а тоді просять комп’ютер заповнити проміжні кроки еволюції.

— Оце і є твінінг, — проголосив Едмонд. — Оце і є очевидне застосування сили техніки, і коли я почув про нього, то зрозумів, що він є ключем, здатним відкрити нам майбутнє.

Амбра питально поглянула на Ленґдона:

— Що то буде?

Не встиг Ленґдон замислитися над цим, як на екрані з’явилося нове зображення.

— Еволюція людей, — мовив Едмонд, — це такий собі «блокнотний» мультик. Завдяки науці ми відтворили кілька ключових кадрів: шимпанзе, австралопітеки, людина вміла, людина випростана, неандерталець… але перехід одного виду в інший залишається дещо туманним.

Як Ленґдон і передчував, Едмонд окреслив ідею «твінінгу» між основними кроками антропогенезу. Він описав, як різноманітні геномні проекти — людини, палеоескімоса, неандертальця, шимпанзе — використали фрагменти кісток, щоб окреслити генетичну структуру майже десятка проміжних видів між шимпанзе і людиною розумною.

— Я розумів: якби я використав ці описані примітивні геноми як ключові кадри, — промовив Едмонд, — то міг би запрограмувати E-Wave на створення еволюційної моделі, яка з’єднала б їх усі: така собі наукова головоломка «з’єднай крапки». Тож я почав із простої риси — розмірів мозку — дуже точного генетичного індикатора інтелектуальної еволюції.