Розділ 54

Наручники на зап’ястях Ґарси були на дуже короткому ланцюгу — аж занадто.

«Та вони серйозно налаштовані», — подумав він, усе ще не розуміючи, що сталося з його власними гвардійцями.

— Що, в біса, тут відбувається?! — знову питав у них Ґарса, коли його вивели з собору на нічну площу.

Відповіді не було.

Поки його конвоювали через площу до палацу, Ґарса помітив телекамери й протестувальників перед головною брамою.

— Хоча б на чорний хід проведіть, — звернувся він до головного конвоїра. — Не робіть із цього виставу!

Але солдати не звернули уваги на його прохання й повели Ґарсу через головний двір. За кілька секунд із-за огорожі почувся крик, і начальника Гвардії засліпили прожектори. Внутрішньо шаленіючи від люті, Ґарса все ж тримав спокійний вираз обличчя і з гордо піднятою головою простував повз галасливих репортерів і операторів.

Какофонія голосів накинулася на Ґарсу із запитаннями.

— За що вас арештували?

— Що ви зробили, командоре?

— Чи ви причетні до вбивства Едмонда Кірша?

Ґарса не сумнівався, що агенти проведуть його повз юрбу, не озираючись, але ні: агенти різко спинилися, тримаючи його просто перед камерами. З боку палацу до них швидко йшла знайома фігура в брючному костюмі.

Моніка Мартін.

Ґарса не сумнівався, що вона буде вражена, побачивши, в якому він становищі.

Однак, підійшовши, Мартін подивилася на Ґарсу не здивовано, а зневажливо. Гвардійці силоміць розвернули командора обличчям до репортерів.

Моніка Мартін підняла руку, закликавши натовп до тиші, й дістала з кишені папірець. Поправивши товсті окуляри, вона прочитала заяву в телекамери.

— Королівський палац, — оголосила вона, — бере під варту командора Дієго Ґарсу за причетність до вбивства Едмонда Кірша, а також за спробу перекласти провину на єпископа Вальдеспіно.

Не встиг Ґарса навіть повністю усвідомити це безглузде обвинувачення, як конвоїри вже стали штовхати його в бік палацу. Ідучи геть, він іще чув слова Моніки Мартін:

— Щодо нашої майбутньої королеви Амбри Відаль, — продовжувала вона, — і американського професора Роберта Ленґдона у мене для вас, на жаль, дуже тривожні новини.