Розділ 31

Підвісний міст Сечені — один з восьми мостів у Будапешті — тягнеться через Дунай на понад триста метрів. Символ єдності Сходу і Заходу, цей міст вважається одним з найкрасивіших у світі.

«Що я роблю?! — думав рабі Кьовеш, поглядаючи на бурхливу чорну річку через поруччя. — Єпископ же радив мені лишатися вдома».

Кьовеш знав, що не слід було висовуватися надвір, однак у моменти неспокою міст завжди чимось його приваблював. Багато років він гуляв тут уночі, міркував, милуючись вічно прекрасним краєвидом. На сході, в Пешті, підсвічений фасад палацу Ґрешам гордо височів поряд із базилікою святого Іштвана. На заході, в Буді, високо на Замковому пагорбі, здіймалися міцні мури Будайської твердині. На півночі, на берегах Дунаю, розкинувся парламент із елегантними шпилями — найбільша будівля Угорщини.

Кьовеш, однак, підозрював, що на міст його приводив зовсім не краєвид. Річ була в зовсім іншому.

«В замкáх».

По всьому поруччі мосту й ланцюгах висіли сотні замків — на кожному своя пара ініціалів, кожен навічно приєднаний до мосту.

За традицією, закохані пари приходили сюди, писали свої ініціали на замку, чіпляли замок на міст — і викидали ключ у Дунай, звідки його дістати вже неможливо, на знак свого вічного зв’язку.

«Найпростіша обітниця, — думав Кьовеш, торкаючись одного з таких символів, що гойдалися над Дунаєм. — Моя душа навіки прикута до твоєї».

Щоразу, коли Кьовеш потребував підтвердження безмежності любові, він ходив дивитися на ці замки. Сьогодні була саме така ніч. Він дивився на живі хвилі й раптом відчув, ніби світ рухається занадто швидко. «Може, я вже йому не належу?»

Те, що раніше сприймалося як тихі миті життя, коли легко думалося, — кількахвилинна поїздкa в автобусі, дорога на роботу чи зустріч — тепер стало нестерпним, і люди імпульсивно кидалися до своїх телефонів, навушників, ігор, нездатні опиратися нав’язливій пристрасті до техніки. Дива минувшини блякли, затьмарені невгамовною жагою нового.

А тепер, коли Єгуда Кьовеш дивився у воду, він почувався дедалі більш стомленим. Перед очима пливло, і здавалося, що під водою рухаються якісь моторошні велетенські істоти. Ріка раптово стала неначе клубком істот, готових піднятися з глибини на цей світ.

— A víz él[39], — пролунало за спиною.

Рабин озирнувся й побачив кучерявого хлопчика з повними надії очима. Він нагадав Єгуді Кьовешу себе в дитинстві.

— Перепрошую? — мовив рабин.

Хлопчик відкрив рот, збираючись щось сказати, але замість слів з його рота вилетіло електричне гудіння, а очі загорілися сліпучим білим світлом.

Рабі Кьовеш прокинувся, тяжко дихаючи, й випростався на стільці.

— Ой ґевалт!

Телефон на столі дзвонив, і старий рабин швидко, панічно роззирнувся, окинувши поглядом кабінет. На щастя, поряд нікого не було. Кьовеш відчував, як важко калатає серце.

«Який дивний сон!» — подумав він, переводячи подих.