Розділ 102

У світі існує тридцять три парки під назвою «Шекспірівські сади». У них ростуть виключно ті рослини, які згадуються у творах відомого драматурга: троянда, про яку говорить Джульєтта у своєму монолозі, розмарин, братки, фенхель, орлики, рута, маргаритки й фіалки з букету Офелії. Шекспірівський сад є не лише у Стратфорді-на-Ейвоні, Відні, Сан-Франциско, нью-йоркському Центральному парку — такий парк розташований і поряд із Барселонським суперкомп’ютерним центром.

У непевному світлі далеких ліхтарів, сидячи на лавці, біля якої квітли орлики, Амбра Відаль завершувала свою емоційну розмову з принцом Хуліаном — а тим часом з кам’яної каплиці вийшов Роберт Ленґдон. Вона віддала телефон двом агентам Гвардії й гукнула Ленґдона, який помітив її в темряві й підійшов.

Американський професор вийшов у сад, і вона не стримала усмішки, коли він накинув їй на плечі свій піджак і підкотив рукави, так що стало видно годинник із Мікі-Маусом.

— Привіт! — мовив він, і голос у нього був геть виснажений, незважаючи на кривувату усмішку.

Обоє пройшлися садом, і гвардійці трималися від них на поважній відстані. Амбра розповіла Ленґдонові про свою розмову з принцом — як Хуліан вибачився, як він сказав, що ні до чого не причетний, і як заявив про бажання почати все заново.

— Ну просто казковий принц! — жартівливим тоном сказав Ленґдон, але було помітно, що це справило на нього неабияке враження.

— Він за мене хвилювався, — мовила Амбра. — Це була важка ніч. Він хоче, щоб я негайно приїхала в Мадрид. Його батько помирає, і Хуліан…

— Амбро, — тихо мовив Ленґдон. — Не треба пояснювати й виправдовуватися. Звичайно, треба їхати.

Амбрі здалося, що в його голосі прозвучало розчарування, та й вона в глибині душі теж щось таке відчула.

— Роберте, — сказала вона, — можна особисте питання?

— Звичайно.

Вона завагалася.

— А для тебе особисто… законів фізики досить?

Ленґдон подивився на неї так, ніби очікував зовсім іншого питання.

— Досить для чого?

— З духовної точки зору, — сказала Амбра. — Чи досить просто жити у всесвіті, де за законами природи життя зароджується саме? Чи краще… щоб був Бог? — Вона сором’язливо замовкла. — Вибач, після того, що ми цієї ночі пережили, це, мабуть, дивне питання.

— Ну, — всміхнувся Ленґдон, — гадаю, якісний сон би покращив мою відповідь. Але ні, не досить — і це не дивно. Мене весь час питають, чи я вірю в Бога.

— І що ти відповідаєш?

— Правду, — сказав професор. — Я кажу, що для мене питання Бога полягає в розумінні відмінностей між кодом і закономірністю.