Розділ «Епілог»

Передвечірнє сонце блищало на шпилях храму Саграда Фамілія, і довгі тіні лягали на площу Ґауді, накриваючи туристів, які стояли в черзі, чекаючи, коли їх впустять до храму.

Роберт Ленґдон стояв серед них, дивився, як закохані роблять селфі, хтось знімає все на відео, діти слухають музику через навушники, а всі довкола комусь пишуть, щось постять і коментують — наче й не помічаючи базиліку над собою.

Учорашня презентація Едмонда проголошувала, що сьогоднішні технології тепер зменшили відстань між людьми — вона вже дорівнює не шести, а «чотирьом рукостисканням»: будь-яких двох людей у світі сьогодні з’єднує не більш ніж четверо знайомих.

«Скоро ця цифра зменшиться до нуля», — казав Едмонд, вітаючи прийдешню «сингулярність» — момент, коли штучний інтелект перевершить людський і вони об’єднаються. «А коли це станеться, — додав він, — ті з нас, хто живе зараз… стануть реліктами!»

Ленґдон не міг уявити собі ландшафт такого майбутнього, але, дивлячись на людей довкола, відчував, що чудесам релігії дедалі важче змагатися з чудесами техніки.

Коли Ленґдон нарешті зайшов у базиліку, то зрадів знайомому світлу — ніщо не нагадувало йому ту страшну печеру, де він побував уночі.

Сьогодні Саграда Фамілія була жива.

Ясне барвисте проміння — червоне, золоте, фіолетове — струмувало крізь вітражі, запалюючи густий ліс колон. Сотні відвідувачів, змалілі під подібними до дерев нерівними стовпами, здіймали обличчя до склепіння, як до небес, — і їхній схвильований шепіт зливався в приємний тихий шум.

Ленґдон пройшовся базилікою, роздивляючись то одну, то іншу живу форму, і врешті здійняв погляд до схожої на клітини структури всередині купола. Подейкують, що стеля посередині храму нагадує багатоклітинний організм під мікроскопом. Тепер, коли його осявало кольорове світло, Ленґдон не міг не погодитися з цією думкою.

— Професоре! — погукав його знайомий голос, і Ленґдон розвернувся й помітив отця Бенью, який поспішав до нього.

— Вибачте, будь ласка, — щиро сказав йому маленький настоятель. — Мені щойно сказали, що вас бачили в черзі, — а ви ж могли просто мені зателефонувати!

Ленґдон усміхнувся.

— Дякую, зате я встиг намилуватися фасадом. Та й думав, що ви зараз спите.

— Сплю? — засміявся Бенья. — Ну, може, завтра…

— Зовсім інша атмосфера, ніж уночі, — сказав Ленґдон, обвівши жестом приміщення.

— Природне світло творить дива! — відказав Бенья. — І присутність людей теж! — Він трохи помовчав, дивлячись на Ленґдона. — Власне, коли ви тут, то, якщо вам не важко, я був би радий почути вашу думку щодо дечого внизу.

Ленґдон пішов за Беньєю крізь юрбу, чуючи вгорі звуки будівництва, які нагадували про те, що еволюція Саграда Фамілії триває.

— Ви часом не дивилися презентацію Едмонда? — спитав Ленґдон.

Бенья засміявся.