Розділ 99

У лікарні Ескоріалу принц Хуліан обережно накрив батькові плечі ковдрою і підіткнув її. Попри вмовляння лікарів, король увічливо відмовився від подальшого лікування — від крапельниці з поживним речовинами та знеболювальним і від кардіомонітора.

Хуліан відчував, що кінець близько.

— Батьку, — прошепотів він, — вам боляче?

Лікар про всяк випадок залишив на тумбочці пляшечку з розчином морфіну для орального застосування й маленький аплікатор.

— Навпаки. — Король кволо всміхнувся синові. — Мені спокійно. Ти дозволив мені розповісти таємницю, яку я так довго приховував. І за це я тобі вдячний!

Хуліан узяв батька за руку — уперше з дитячих років.

— Усе гаразд, батьку. Просто поспіть.

Король заспокоєно зітхнув і заплющив очі. За кілька секунд він мирно посопував.

Хуліан підвівся й пригасив світло в палаті. У цей час з коридору зазирнув єпископ Вальдеспіно, і його обличчя було стривожене.

— Спить, — запевнив його Хуліан. — Я вийду, лишу вас із ним.

— Дякую, — промовив, заходячи, Вальдеспіно. Його худорляве обличчя здавалося примарним у світлі місяця, яке просочувалося з-за вікна. — Хуліане, — прошепотів він, — те, що ваш батько сьогодні сказав вам… йому було дуже важко в цьому зізнатися.

— І вам, відчуваю, теж.

Єпископ кивнув.

— Може, мені навіть важче. Дякую за співчуття. — Він лагідно поплескав Хуліана по плечу.

— Я б хотів вам подякувати, — сказав Хуліан. — Усі ці роки, відколи моя мати померла, а батько більше не одружився… я думав, він був самотній.

— Ваш батько не був самотній, — мовив Вальдеспіно. — І ви теж. Ми вас обидва дуже любили. — Він печально розсміявся. — Дивна річ, ваші батьки одружилися загалом за домовленістю — і хоча він дуже сумував за вашою матір’ю, коли вона померла, але, гадаю, ваш батько в чомусь зрозумів, що може бути щирим сам із собою.

«Він більше не одружувався, — подумав Хуліан, — бо вже кохав іншу людину».

— А ваша католицька віра… — сказав Хуліан. — Ви відчували… суперечність?

— І дуже глибоку, — відказав єпископ. — Наша віра ставиться до цього питання суворо. У юності це мене дуже мучило. Коли я зрозумів свою «схильність», як це тоді називали, то був у відчаї. Не знав, як жити далі. Мене врятувала одна черниця. Вона пояснила мені, що Біблія визнає будь-яку любов, з однією заувагою: вона має бути духовна, а не плотська. Тож, прийнявши клятву безшлюбності, я міг усією душею любити вашого батька й залишатися чистим перед Богом. Наша любов була суто платонічна, але й приносила велику радість. Аби залишатися поряд із ним, я відмовився від кардинальської мантії.