Розділ 77

Почувся шепіт:

— Роберте!..

Ленґдон хотів відповісти, але в голові гупало й боліло.

— Роберте!..

Обличчя торкнулася м’яка долоня, і Ленґдон поволі відкрив очі. Тимчасово не розуміючи, де він, професор подумав, що марить. «Наді мною схиляється ангел у білому…»

Коли Ленґдон упізнав це обличчя, то кволо всміхнувся.

— Слава Богу, — полегшено зітхнула Амбра. — А ми чули постріл! — Вона сиділа навпочіпки біля нього. — Не вставай.

Ленґдон повернувся до тями — і його охопив жах.

— А той, хто гнався…

— Його більше немає, — прошепотіла заспокійливо Амбра. — Ти в безпеці. — Вона показала в колодязь. — А він туди впав. На саме дно.

Ленґдон напружив розум, намагаючись уповні усвідомити новину. Він щосили намагався розвіяти туман у голові й з’ясувати, де саме поранений: увага зосередилася на пульсації в лівому стегні та різкому болі в голові. А все решта було ціле. У колодязі відлунювали рації поліцейських.

— Як довго… я…?

— Кілька хвилин, — сказала Амбра. — Зомлів — і прийшов до тями. Треба перевірити, чи все гаразд.

Ленґдон швидко сів і прихилися до стіни.

— То був… моряк… офіцер… — мовив він. — Той, який…

— Я знаю, — кивнула Амбра. — Той, який убив Едмонда. Поліцейські щойно його ідентифікували. Вони внизу з тілом, хочуть від тебе пояснень, але отець Бенья сказав, щоб сюди ніхто не підіймався, крім медиків, — вони зараз будуть.

Ленґдон кивнув, і в голові знову загуло.

— Тебе, мабуть, повезуть у лікарню, — сказала Амбра, — так що нам треба поговорити просто зараз, до їхнього приїзду.

— Про що?