Розділ 42

Поки Gulfstream G550 набирав висоту, Роберт Ленґдон відсторонено дивився в овальний ілюмінатор і намагався зібрати думки докупи. Останні дві години він перебував у вирі емоцій — від захоплення презентацією Едмонда до нудотного жаху, коли друга було вбито просто на його очах. І що більше Ленґдон думав, то загадковішою йому ставала незакінчена презентація Едмонда.

«Яку таємницю розкрив Едмонд?

Звідки ми? Куди ми прямуємо?»

Слова, які Едмонд сказав йому посеред металевої спіралі, знову прозвучали в голові Ленґдона: «Роберте, моє відкриття… дає чітку відповідь на обидва питання».

Едмонд стверджував, що розкрив дві найбільші таємниці життя, проте Ленґдон не міг зрозуміти, як могло те, що Едмонд дізнався, бути настільки руйнівним, що хтось убив його, аби змусити замовкнути?

Професор достеменно знав одне: відкриття Едмонда стосувалося походження людства і його долі.

«Що ж за неймовірне джерело відкрив Едмонд?

Яку загадкову долю?»

Едмонд почувався дуже бадьоро й сприймав майбутнє з оптимізмом — тож малоймовірно, що він передбачив якийсь апокаліпсис. «Що ж такого міг відкрити Едмонд, щоб воно викликало справжнє занепокоєння в духовних осіб?»

— Роберте! — раптом поряд виникла Амбра з чашечкою кави. — Ти просив чорну?

— Чудово, дякую. — Ленґдон радо взяв з її рук напій, сподіваючись, що дрібка кофеїну допоможе дати раду заплутаним думкам.

Амбра сіла навпроти й налила собі червоного вина з вишуканої рельєфної пляшки.

— В Едмонда завжди з собою в літаку «шато монроз». Не пропадати ж добру.

Ленґдон куштував «монроз» лише раз у житті, у давньому таємному погребі під Трініті-коледжем у Дубліні, де досліджував ілюстрований рукопис, відомий під назвою «Келльська книга».

Амбра ніжно тримала келих у руках, а піднісши його до губ, кинула кокетливий погляд на Ленґдона. І знову він відчув себе химерно обеззброєним природною витонченістю жінки.

— Я зараз думала… — промовила вона. — Ти казав, що Едмонд літав у Бостон і розпитував тебе про різні версії міфу про створення світу?

— Так, приблизно рік тому. Йому було цікаво, як по-різному основні релігії людства відповідають на питання «Звідки ми?».

— То, може, з цього й варто розпочати? — сказала вона. — Може, ми звідти зможемо поступово з’ясувати, над чим він працював?

— Я обома руками за те, щоб починати з початку, — відказав Ленґдон, — тільки не певен, що саме ми шукаємо. Є тільки дві форми уявлення про те, звідки ми взялися: релігійна — що Бог повністю створив людей як вони є — і модель Дарвіна, за якою ми виповзли з первісного бульйону й еволюціонували в людей.