Розділ 66

За вісім кілометрів на північний захід від Сагради Фамілії адмірал Авіла дивився у вікно «убера» на розсип вогнів міста, які відображувалися в Балеарському морі.

«Ось уже й Барселона!» — подумав старий офіцер, витяг телефон і, як було домовлено, набрав Регента.

Регент відповів після першого ж гудка.

— Адмірале Авіла, де ви зараз?

— За кілька хвилин від міста.

— Дуже вчасно. Але я щойно отримав тривожну новину.

— Розкажіть.

— Вам вдалося відрубати змії голову. Однак, як ми й боялися, довгий хвіст продовжує небезпечно звиватися.

— Чим я можу допомогти? — спитав Авіла.

Коли Регент описав, що потрібно, Авіла здивувався. Він не очікував, що протягом цієї ночі позбавить життя ще когось, але ставити питання Регентові він не збирався. «Я — лише рядовий», — нагадав він собі.

— Це завдання буде небезпечним, — мовив Регент. — Якщо вас спіймають, покажіть поліції знак на вашій руці. Вас незабаром відпустять. У нас скрізь є вплив.

— Я не збираюся потрапляти в будь-чиї руки, — відказав Авіла, поглянувши на татуювання.

— Добре, — сказав Регент моторошно сухим тоном. — Якщо все йтиме за планом, скоро вони обоє загинуть, і все скінчиться.

Зв’язок розірвався.

У раптовій тиші Авіла звів погляд на найяскравіше, що було попереду, — страхолюдний кущ шпилів, схожих на поганки, в будівельній підсвітці.

«Саграда Фамілія, — подумав він, здригнувшись від цього гидкого видовища. — Храм усього, що зараз негаразд у нашій вірі».

Прославлений барселонський храм, на думку Авіли, — це монумент слабкості й моральному падінню, католицькій ліберальщині, яка безсоромно перетворює тисячолітню віру на якийсь покруч поклоніння силам природи, псевдонауки і гностичної єресі.

«По стінах Божого храму повзають велетенські ящери!»

Занепад традиції у світі жахав Авілу, але його тішило, що нова група світових лідерів, схоже, поділяє його переймання і вживає всіх можливих заходів для відновлення традиції. Для Авіли пальмаріанство, а особливо папа Інокентій XIV, дало нові сили до життя, допомогло по-новому побачити свою трагедію.