Розділ 55

Дедалі сильніше поспішаючи, Ленґдон дивився на колекцію книжок на стелажах у коридорі Едмонда.

«Поезія… ну має ж десь тут бути поезія!»

Несподіване прибуття агентів Гвардії до Барселони запустило небезпечний лічильник, але професор був певен: часу вистачить. Урешті-решт, щойно вони з Амброю знайдуть улюблений рядок Едмонда, їм будуть потрібні лічені секунди на те, щоб відкрити презентацію Едмонда світові. «Як бажав Едмонд».

Ленґдон поглянув на Амбру по другий бік коридору: вона прочісувала лівий стелаж, а він — правий.

— Нічого там не видно?

Амбра похитала головою.

— Поки що тільки наука і філософія. Немає поезії. Немає Ніцше.

— Шукай ще, — сказав Ленґдон.

Сам він тим часом проглядав полицю з грубими історичними томами:

ПРИВІЛЕЇ, ПЕРЕСЛІДУВАННЯ І ПРОРОЦТВА: КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В ІСПАНІЇ

МЕЧЕМ І ХРЕСТОМ: ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ МОНАРХІЇ

Назви нагадали йому похмуру історію, яку багато років тому розповів Едмонд. Тоді Ленґдон дивувався, що Едмонд, як на американського атеїста, аж надто захоплений Іспанією і католицизмом.

— Моя мати була чистокровною іспанкою, — сухо відказав Едмонд. — І сповненою почуття провини католичкою.

І Едмонд розповів трагічну історію свого дитинства й своєї матері, а Ленґдон тільки слухав і дивувався. Мати Едмонда Палома Кальво була дочкою простих робітників із Кадіса. У дев’ятнадцять років вона закохалася в Майкла Кірша, університетського викладача з Чикаго, який перебував у творчій відпустці в Іспанії, і завагітніла. Знаючи, як у суворому католицькому середовищі ставляться до незаміжніх матерів, Палома не бачила іншого вибору, крім як прийняти вимушену пропозицію чоловіка одружитися й переїхати до Чикаго. Невдовзі після народження їхнього сина Едмонда чоловіка Паломи на смерть збила машина, коли той повертався з роботи на велосипеді.

«Castigo divino»[66], — сказав про це її батько.

Батьки не дозволили Паломі повернутися до них у Кадіс із ганьбою. Натомість вони застерегли Палому, що її скрутне становище — це ознака Божого гніву, того, що Царство Небесне для неї зачинене доти, доки вона тілом і душею не присвятить себе Христу на решту життя.

Народивши, Палома працювала покоївкою в мотелі й намагалася якомога краще дбати про сина. Ночами в тісній квартирці вона читала Святе Письмо й молилася про пробачення, але злидні тільки посилювались, а разом з ними й переконаність, що Богові недостатньо її каяття.

Зламана страхом і ганьбою, Палома через п’ять років такого життя відчула, що найбільшим діянням материнської любові до сина буде подарувати йому нове життя, в якому не буде ні Божої кари, ні гріхів матері. Тож вона віддала п’ятирічного Едмонда в сиротинець і повернулася до Іспанії, де пішла в монастир. Більше Едмонд її не бачив.

У десять років Едмонд дізнався, що мати померла в монастирі, намагаючись витримати непосильний піст, який на себе наклала. Не витримавши фізичних страждань, вона повісилася.