Розділ 96

«Цей вид поглине нас?»

У моторошній тиші Ленґдон намагався уявити, що саме Едмонд хотів цим сказати; йому ця фраза навіяла картини з науково-фантастичних жахів про «чужих», де людей використовували як живі інкубатори для панівного виду.

Ленґдон, який тепер стояв, озирнувся на Амбру: вона зіщулилася на дивані, обхопивши коліна, її уважні очі вдивлялися в екран. Ленґдон щосили спробував якось по-іншому уявити, як можна інтерпретувати ці відомості, — але висновок здавався неминучим.

За моделлю Едмонда, людство буде поглинуте новим видом за кількадесят років. І що ще страшніше — цей новий вид уже живе і тихо набирає сили на Землі.

— Звісно, — промовив Едмонд, — я не міг оприлюднювати ці дані, не знаючи, що ж це за вид. Тож занурився в пошуки. Після безлічі моделювань мені вдалося виявити цього загадкового новачка.

На екрані виникла проста діаграма, яку Ленґдон пам’ятав ще зі школи, — класифікація всього живого, поділена на шість царств живих організмів: Тварини, Рослини, Протисти, Бактерії, Археї, Гриби.

— Виявивши цей новий організм, який живе й активно розвивається, — продовжив Едмонд, — я зрозумів, що він має забагато розмаїтих форм, щоб називатися видом. Таксономічно висловлюючись, і для ряду ця група також заширока. Навіть для типу. — Едмонд уважно подивився в камеру. — Я зрозумів, що зараз нашу планету населяє дещо набагато значніше. Назвати його можна тільки цілковито новим царством.

Мить — і Ленґдон зрозумів, що має на увазі Едмонд.

Сьоме царство.

Немов громом уражений, Ленґдон дивився на Едмонда, який повідомляв світові новину, описуючи новітнє царство істот, про яке професор нещодавно чув у лекції TED Кевіна Келлі — письменника й дослідника цифрової культури. Нове царство, яке пророчили фантасти, раптово з’явилося.

Царство неживих істот.

Цей неживий вид еволюціонував точно як живий — ставав дедалі складнішим, адаптувався й поширювався в нових середовищах, з’являлися нові різновиди, з яких одні виживали, інші зникали. Точне дзеркало дарвінівських адаптивних змін — ці організми розвивалися з карколомною швидкістю й тепер утворили цілковито нове царство — сьоме, яке посіло місце поруч із царством тварин та іншими.

Латинську назву йому було дано — Technium.

Едмонд блискуче описував новітнє царство організмів на нашій планеті, яке об’єднувало всі явища техніки. Він описував нові машини, які процвітали чи вимирали за дарвінівським законом «виживання найбільш пристосованих», постійно адаптувалися до середовища, виробляли нові засоби виживання і в разі успіху починали відтворюватися якомога швидше, аби монополізувати доступні ресурси.

— Факс повторив шлях птаха додо, — пояснював Едмонд. — Айфон виживе лише в тому разі, якщо перемагатиме конкурентів. Друкарські машинки й паровози вимерли від зміни середовища, а «Британська енциклопедія» еволюціонувала: її громіздкі тридцять два томи відростили цифрові кінцівки і, як дводишні риби, поширилися на нову територію, де тепер існують цілком успішно.

Ленґдон пригадав, як фотоапарат Kodak його дитинства — колишній тиранозавр особистого фотографування — миттєво перетворився на релікт після метеоритної появи цифрової зйомки.

— Півмільярда років тому, — продовжував Едмонд, — наша планета пережила раптовий бум нових форм життя — Кембрійський вибух, під час якого ледь не моментально виникла більшість форм життя на планеті. Зараз ми є свідками Кембрійського вибуху техніїв. Нові різновиди техніки з’являються на світ щоденно, блискавично еволюціонують, і кожна нова технологія стає засобом створення інших. Винайдення комп’ютерів допомогло нам створювати дивовижні нові інструменти — від смартфонів до космічних кораблів і робохірургії. Ми свідки вибуху інновацій, який відбувається швидше, ніж можемо усвідомити. І ми є творцями нового царства — царства Технії.

На екран повернулося тривожне зображення, на якому чорна бульбашка поглинає блакитну. «Техніка вб’є людство?» — ця думка викликала в Ленґдона жах, але чуття підказувало йому, що це дуже малоймовірно. Для нього майбутнє в стилі антиутопій, де машини-термінатори полюють на людей, видавалося геть антидарівнівським. «Люди контролюють техніку, люди мають інстинкти до виживання, люди ніколи не дозволять техніці себе перемогти».

Навіть із таким логічним ланцюжком у думці Ленґдон розумів, що мислить наївно. Поспілкувавшись із Вінстоном, творінням Едмонда, Ленґдон мав рідкісну можливість побачити, яких висот сягнув прогрес у розвитку штучного інтелекту. І в той час як Вінстон, вочевидь, виконував бажання Едмонда, Ленґдон гадав, скільки ж часу мине, доки машини, подібні до Вінстона, почнуть самостійно приймати рішення й виконувати власні бажання.