РОЗДІЛ 38

Вони подалися через внутрішній двір до одного з великих складських будинків збоку. Коли вона відкривала двері, повз них пройшла група фермерів, одіта в добротний зимовий одяг, з сталевими доспіхами легіону поверху, акуратним строєм рухаючись до воріт. Інша гупа, на чолі з Бернардом та інженером, які пошепки про щось розмовляли, йшла одразу за ними.

Ісана повела Одіану на склад. У приміщенні було темно, і вона могла чути, як десь усередині бігають щури чи миші. Здоровенний сірий кіт кинувся мимо них у темряву, маючи намір пополювати. Ящики та важкі мішки стояли акуратними рівними рядами, їх вміст був чітко помічений. Було занадто темно, щоб бачити написи, так що Ісана подивилася на стіну, побачила там заговорену лампу на полиці і запалила її. Узявши світлу кулю у руку, вони з Одіаною подалися поміж рядів.

— Ось так, — сказала вона і потягнула жінку вперед, продовжуючи говорити тихим, довірливим тоном, сподіваючись, що глуха водяна відьма буде спокійнішою, коли відчуватиме вібрацію її голосу. — Мішки з зерном. Тут буде м'якше, ніж на підлозі, і якщо ти накриєшся ковдрою, то зможеш проспати. Тут тебе ніхто не потривожить.

Вона не зробила й десяти кроків, коли вхідні двері зарипіли.

Ісана різко повернулась, піднімаючи світильник вгору, від чого по приміщенню дико затанцювали і закрутилися тіні.

Корд, одітий у брудний плащ, засував важкий засув на дверях складу. Тоді повернувся до Ісани, його блискучі очі знайшли її і він посміхнувся, його зуби були жовті і такі ж брудні, як і ланцюг стедгольдера на його шиї.

— Ну ось, — сказав він, його голос був тихим, він майже мурчав. — На чому ми зупинились?