РОЗДІЛ 38

— Не сама, — почала розповідати Ісана. — Як тільки я вибралася на дорогу, на ній з'явилися Ворнер та інші стедгольдери зі своїми людьми. Я приїхала сюди з ними.

— Ворнер? — сказав Бернард.

— Ворнер, Отто, Роут. Вони привезли всіх своїх людей. Наших теж. Вони вже допомагають.

— От ідіоти, — буркнув Бернар. Але його очі сяяли, і він повернувся назад до стіни, де солдати барикадували ворота, що вели у форт. У прохід поставили грубу барикаду, що складалася з перекинутого воза, огорожі і стовбурів дерев. — Скільки він привів?

— Усіх, — сказала Ісана. — Майже п'ятсот чоловік.

— Жінок також?

Ісана кивнула. Бернард насупився. — Гадаю, що все вирішиться у наступній атаці. — Його очі ковзнули повз неї до Одіани. — А це хто?

Ісана сковтнула.

— Одна з рабинь Корда, — збрехала вона. — Вона врятувала мені життя. На ній нашийник рабині, Бернард. Я не могла залишити її там.

Він кивнув, знову оглянувся на стіну, і повільно видихнув.

— Можливо краще було її залишити. Тут не буде солодко.

Ісана нахмурилася на нього, а потім теж глянула на стіну.

— Бернард. Ти пам'ятаєш, як ми будували наш стедгольд?

— Звичайно, — сказав він.

— Кожен у долині допомагав нам. Ми звели весь стедгольд, усі стіни, за один момент.

Він моргнув і повернувся до неї, його голос раптом став збудженим.

— Ти маєш на увазі, що ми можемо зробити стіни вище?

Вона кивнула.

— Якщо це допоможе. Джиральді казав, що вони не досить високі.

— Можливо, — сказав Бернард. — Думаю, це можливо. — Він озирнувся. — Он там. Це сотник, він інженер. Бачиш знак на його накидці? Нам потрібне його керівництво. Ти кажеш йому, а я приведу наших заклинателів.