РОЗДІЛ 38

— Дякую. Я не знаю, чи вдасться щось зробити в довгостроковій перспективі, але є люди, які вмирають вже зараз.

Ісана торкнулася його руки і сказала:

— Де я можу знайти Бернарда?

— На стіні над воротами, — сказав Харґер.

Ісана кивнула йому і побігла до протилежного боку форту. В центрі вона проминула дім командира та казарми офіцерів, потім казарми легіонерів. Вона побачила перші тіла на східному дворі, біля стін будинків. Всередині розкритих навстіж конюшень лежали мертві коні, ворони зграями влітали у двері і вилітали з них, їхне хрипке каркання чулося звідусіль. З'явилося ще більше тіл, це був уже східний двір — марати, великі хижі птахи, яких поскидали на грубу купу з одного боку двору, де вони не заважали руху військ. Померлі легіонери були викладені в акуратні ряди і загорнуті в плащі, якими закривали голови, щоб захистити очі померлих від вороння.

Решта двору була наповнена раненими та вмираючими. Рідкий ланцюжок легіонерів стояв на стінах, але, здавалося, що їх дуже мало.

Ісана йшла вперед, приголомшена масштабом кровопролиття. Вона ніколи не бачила нічого подібного. Біль, що тиснув на неї, відчувався від поранених, як тепло, що випромінюється з печі. Вона зіщулилась і охопила себе рукамии. Одіана, яка бігла за нею, видала маленький переляканий хрип і зупинилася.

— Ісана!

Вона підвела очі, і побачила, що до неї біжить її брат, і не стала стримувати ні сліз, що потекли по щоках, ні посмішки, яка торкнулася її рота. Він обняв її, міцно притиснув і відірвав від землі, як завжди це зробив.

— Дякувати фуріям, — пробурмотів він. — Я так боявся за тебе.

Вона міцно обійняла його.

— А Таві? — Він на секунду застиг, і вона похолола, очікуючи найгіршого. Вона відхилилася назад, взявши його обличчя своїми руками. — Що з ним?

— У потопі я втатив його. І не міг відслідкувати його в штормі. Мені вдалося витягнути курсора з води, і ми приїхали сюди.

— Він був сам? — запитала Ісана.

— Не зовсім, якщо рахувати, що з ним Фод. Я думав, що ви знайшли його після потопу.

Вона похитала головою.

— Ні. Я не могла. Корд витягнув мене з річки, Бернард.

Очі брата звузилися.

— Все гаразд, — запевнила вона його, хоча й сховала руки, які трохи затремтіли від страху при згадці про коптильню Корда. — Його син, Арік, допоміг нам уникнути найгіршого. І я втекла.

— І приїхала сюди?