РОЗДІЛ 37

— Цілитель. Відведіть мене до графа Грема.

Він відразу повів її в центр фортеці, де пара старіших легіонерів стояли перед дверима важкої, практичної цегляної будівлі. Вони ковзнули повз них всередину і по сходах піднялися у графську спальню.

Грем лежав у своєму ліжку, з відкинутою набік головою і сірим обличчям з запалими вглиб очима. На губах був залишок від білого лікарського препарату, а його широкі, великі руки лежали на ліжку, виглядаючи немічно, а їхня шкіра нагадувала пергамент.

Амара подивилася на чоловіка і сковтнула. Вона знала, що те, що вона збирається зробити, може його вбити. Вона все одно повинна це зробити.

— Розбудіть його, Харґер.

Харґер видихнув.

— Леді. Я можу, але це може…

— Я знаю, що це може вбити його, цілитель, — перебила його Амара. — Але якщо впадуть стіни або ворота, він буде мертвий в будь-якому випадку. Ми його потребуємо. Гарнізон його потребує. Я не думаю, що він хотів би, щоб ми упали під натиском, коли він міг допомогти.

Харґер подивився на неї, а потім згідно закивав головою. Старий цілитель закрив очі, його обличчя було втомленим.

— Ні. Я не думаю, що він хотів би цього.

— Приведіть його до тями, — тихо сказала Амара. — Я приведу охоронців, щоб підняти його.

Вона спустилася вниз до двох легіонерів і повернулась з ними в спальню Грема. Харґер стояв над старим графом, чиє обличчя тепер набуло неприродного кольору. Грем зробив глибокий подих і відкрив очі, скривившись. Він кивнув їй і сказав:

— Харґер сказав, що мої лицарі вже знищені. Залишилися тільки зелені новобранці.

— Так, — зітхнула Амара. — Вони на стінах. Піреліус живий, але поранений, тримає ворота. Нам потрібно віднести вас туди…

— Ні, - сказав Грем. — Не варто. З цього нічого не вийде.

— Але, граф…

— Вогонь, — Грем кивнув.

— Ворог використав проти лицарів вогняне каміння. Змусив його вибухнути прямо на стінах.

Грем закрив очі.

— Лицарі всі біля воріт?