РОЗДІЛ 37

Амара побачила, що марати відходять, і разом з ними з неї виходила та сила, яку вона тримала у собі. Вона ледь не впала, злізаючи з зубця, і втрималася лише завдяки Бернардові, який стежив за нею. Вона віхилилася на нього, не маючи сил навіть тримати очі відкритими, тоді як навколо неї воїни-алеранці радісно кричали вслід втікачому ворогові.

Вона закрила очі і впала в забуття, а коли знову відкрила їх, небо стало світлішим. Вона сиділа, загорнута у плащ Бернарда, і опиралася спиною на зубець стіни. Кінцівки оніміли і боліли, вона трохи помахала ними, а тоді оглянула стіну і внутрішній двір внизу.

Скрізь лежали поранені, вмираючі або вже мертві. Хірурги та цілителі працювали над пораненими, деякі тіла обгоріли так сильно, що у них важко було впізнати людське тіло. Амара побачила, як один чоловік, випустивши останній задушливий крик, застиг, а його почорніла рука застигла, схожа на кігті. Легіонер поряд з ним, сам перев'язаний червоною від крові пов'язкою, накрив голову померлого плащем. Тоді, з допомогою іншого легіонера, переніс тіло до зростаючих рядів трупів на іншому боці двору.

Вона відвела погляд і подивилася на стіну. Поряд стояла дюжина легіонерів, молодих, ще збуджених після свого першого бою, тримаючи списи напоготові.

На полі за стіною на мертвих почали всідатися ворони.

Вони заплямували простір рухливим чорним килимом, махаючи крилами, поблискуючи голодними очима, сідаючи на тіла людей. Вони стрибали з тіла на тіло, викльовуючи язики і очі. Амара побачила як одне з тіл ворухнулось, щоб сховатися від крилатих звірів, її живіт звело від нудоти і вона відвернулася.

Через деякий час з'явився Бернард, його обличчя було стривоженим, і вручив їй ківш холодної води. Вона відпила.

— Що, погано? — тихо спитала вона.

— Погано, — погодився він. — Навіть коли ми зведемо легко поранених на ноги, гарнізон втратив дві третини своєї чисельності. Є ще троє лицарів, які ще живі, враховуючи Піреліуса. Ворота розбиті, і їх нічим укріпити — і ворог може полізти через стіну в будь-який час.

— Як Грем?

— Харґер каже, що він, швидше за все, вже не прокинеться, перш ніж помре. Це останнє заклинання забрало у нього забагато життєвої сили.

— Ворони, — Амара тихо вилаялася. — Він хоробрий чоловік.

— Так.

— Марати повернуться, — сказала Амара.

— Незабаром.

Вона втомлено заплющила очі.

— Що ще ми можемо зробити?

Бернард сказав:

— Я не знаю.

— Ми повинні вивести жінок та дітей. сім'ї. Посадити їх на вози і відправити у бік Риви так швидко, як можна.