РОЗДІЛ 36

— Вони не зупиняться, поки живий їхній вождь — сказав Бернард. — Випийте трохи води. Це допомагає. І ще — далі буде важче.

З'явився легіонер, який розносив воду у відрі з причепленими до нього олов'яними кружками, зупиняючись біля кожного бажаючого на стіні. Багато молодих легіонерів, які знаходилися у резерві на подвір'ї нижче, вибігли на стіни, щоб допомогти знести поранених униз і відвести їх до водяних цілителів, які чекали біля своїх ванн у дворі. Як завжди тим, хто мав порізи та легкі ушкодження, робили побіжну швидку обробку, щоб перев'язати або закрити кровотечу, змістити прості переломи кісток, і відновити функціонування, щоб людина могла продовжувати захищати гарнізон. Більш серйозні поранення були під доглядом хірургів, чоловіків та жінок, які працювали в більш професійній лікарській манері, намагаючись в першу чергу зберегти життя пацієнтові, поки один з заклинателів води не звільниться, щоб допомогти потерпілому.

— Приблизно так, як ми й очікували, — сказав Пірел, ставши поруч з Бернардом. Амара зосередилася на їхній розмові, слухаючи. — Хоча таран був несподіванкою. Вони швидко вчаться.

Джаральді зауважив.

— Діти. Ворон, як я не люблю таке кровопролиття.

— Як твої люди?

— Досить добре, якщо не рахувати безсонної ночі. Легкі втрати на північній стороні. Тільки травмовані на південній.

— Це добре, — сказав Піреліус. — Рознесіть воду бажаючим і стріли лучникам. Перевірте, що готуються нові казани з вогнем, і нагодуйте заклинателів вогню. Вони гірше працюють на порожній живіт.

— Вам поміч не потрібна? — запитав Джиральді.

— Для чого?

— У вас кровотеча.

— Стріла розбилася до краю мого шолому, — сказав Піреліус. — Уламок порізав шкіру. Виглядає гірше, ніж насправді.

— Ви ж не хочете, щоб кров заливала вам очі у непідходящий момент. Дозвольте мені покликати хірурга сюди.

— Нехай вони займаються людьми, які постраждали, — сказав Пірел твердим тоном. — Напийтеся води теж, сотник.

— Так, командуючий.

Амара нахмурилася у задумі, і встала, повернувшись до стіни. Бернард сидів, опершись спиною на зубці, і похмуро розглядав свої руки.

— Мені здається, — сказала Амара — що це не має ніякого смислу.

Бернард кинув на неї оком.

— Так завжди у першому бою.

Вона нетерпляче потрясла головою.