РОЗДІЛ 36

Амара спробувала встати, щоб ще раз поглянути вниз, але Бернард схопив її за зап'ястя.

— Не треба, — сказав він. — Вони готуються. Почекай.

— Що?

У відповідь він кивнув на Пірела. Амара повернулася під захист стіни, і поглянула у тому напрямі, куди вказував його палець — двоє чоловіків та три повністю броньовані лицарі принесли на стіну важкі керамічні казани і тепер стояли з ними біля Пірела.

— Канім? — запитала Амара, і Бернард кивнув. Вона побачила, як Пірел підняв свій меч, а потім махнув ним вниз, даючи швидкий сигнал.

Двоє чоловіків, безумовно, були заклинателями землі, бо лише вони могли легко нести такі важкі казани з розжареним вугіллям, висотою у людський зріст, і підняти над стіною, щоб висипати їх вміст на маратів з обох боків воріт.

Піреліус глянув на трьох лицарів за ними, і чоловіки разом підняли руки до неба і закричали заклинання, ледь пересилюючии крики битви.

Рев вогню відповів їм знизу, він оглушив Амару і змусив стиснути зуби. Порив вітру і раптовий блискучий спалах світла, яке було червоним, на відміну від світла прохолодних синіх магічних куль, зметнув волосся Амари догори. За воротами піднялася колона з вогню, подібна до якогось величезного крилатого змія, зігнулася і впала на людей і на землю.

Стіна милостиво захистила її від споглядання того, що трапилося з маратами, спійманими в раптовому штормі живого вогню, але крізь вогонь, коли його рев трохи притих, вона почула крики, як людські так і вовчі, повні жаху, болю від вдихання вогню. У цих криках, розчарованих, безглуздих, несхожих на все те, що вона чула раніше, було божевілля — і було щось ще: точне і певне знання про смерть задля звільнення від агонії і полум'я, яке створило цей жах.

Запах, який піднявся з землі до зубців у тихіший момент опісля, був запахом горілого м'яса. Амара здригнулася, її знудило.

Тиша, яка настала, порушувалася тільки криками і стогонами внизу. Вона піднялася і подивилася вниз. Вогняний стовп зупинив атаку маратів, відкинув їх геть, і тепер вони та їхні вовки відходили від стін Гарнізону. По команді Пірела лучники знову вийшли вперед і почали стріляти по відступаючих варварах з смертоносною точністю, і багато маратів опускались на землю від стріл, що пронизували їх тіла.

Вона не могла бачити, що робиться прямо під стіною, до якої відчувала тиху вдячність. Запах горілого волосся і плоті майже переповнив її, і вона наказала Циррусу відігнати його від її ніздрів і рота. Тоді схопилася рукою за зубець стіни і виглянула назовні — на замочену кров'ю і випалену вогнем землю, всипану килимом почорнілих тіл.

— Фурії, - вдихнула вона. — Вони майже діти.

Бернард піднявся і виглянув теж, його обличчя було бліде, похмуре, очі сховані в тіні шолома.

— Молоді воїни, — сказав Бернард. — Напевне це був їх перший шанс проявити себе в бою. Це був клан Вовків. Лише один клан.

Амара подивилася на нього.

— Вони посилають воювати дітей?

— Боротися першими. Тоді ті, хто виживе, можуть приєднатися до дорослих воїнів у головній битві.

Вона поглянула далі у темряву і сковтнула.

— То це була лише попередня атака? І ще не кінець?