РОЗДІЛ 33

Таві подивився наліво, скосивши очі.

Хранитель сидів на кривому уламку дерева, що піднімався з землі, одягнений у мантію з сяючого воску, десь за десять футів. Таві подивився по боках, прагнучи знайти інший, обхідний шлях, щоб оминути Хранителя.

Друге павукоподібне створіння сиділо на низькій гілці, обліпленій воском, на рівні з головою Таві. Воно видало швидкий вереск, гойдаючись вгору і вниз на своїх ногах-кінцівках.

Хранитель на уламку відповів йому зміненою тональністю. Він теж почав періодично розхитуватися. Обізвалися інші Хранителі. Їх було багато. Дуже багато.

Таві здригнувся. Він ледь дихав, прошепотівши:

— Що тепер робити?

— Я… — Кетай знову здригнувся, і Таві побачив, що очі другого хлопця були широко розкритими, він був у паніці. — Я не знаю.

Таві повернувся до найближчого з двох охоронців. Той хитав головою з блідими очима, які дивилися, вишукуючи щось рухливе, з темною крапкою в центрі — єдиним, що нагадувало людське око. Тоді, як спостеріг Таві, сталося щось дивне. Очі Хранителя змінили колір — з блідого відтінку на щось черво-жовте, як апельсин чи як полум'я свічки.

І одразу ж Хранитель завмер. Двоє його очей повернулися, щоб зорієнтуватися на хлопчиків, і він випустив пронизливий гучний свист, що звучав як крик божевільного птаха.

Кетай затримав подих, а тоді стрибнув вперед.

Таві поглянув ліворуч і праворуч, і побачив, що Хранителі відреагували. Очі наступного Хранителя теж стали апельсиновими, коли зорієнтувалися на фігурі Кетая. Він теж видав пронизливий крик, і подався до маратського хлопчика оманливо в'ялою, але смертоносною ходою.

У той момент Таві зрозумів, як Хранителі виявляють їх, і як можна їм перешкодити.

— Кетай! — крикнув він, а потім обмежив пояснення до одного слова. — Почекай!

Пронизливий свист піднімався навколо них, коли Таві біг, щоб наздогнати Кетая. Це було майже неможливо зробити. Маратський хлопчик не мав поклажі і переміщався по поверхні з швидкістю переляканого оленя. Таві навряд чи зміг би довго бачити марата, коли той побіг, хоч навколо нього засвічувалися яскраві помаранчеві очі воскових павуків, виділяючись різким контрастом на зеленому світінні слизу.

Якби Кетай раптово не занурився ногою в ямку зі слизом, з якої, можливо, недавно виповз один з воскових павуків, Таві нізащо не догнав би хлопчика-марата. Але той спіткнувся і впав би, якби Таві не всиг підхопити його.

— Ой! — скрикнув Кетай з дико бігаючими очима.

— Замовкни! — різко скрикнув Таві. — Давай за мною.

Кетай здивовано моргнув, але Таві не дав хлопчикові часу посперечатися з ним. Він кинув короткий погляд наліво і потягнув хлопчика-марата туди, змусивши його рухатися, а потім вони швидко, як тільки могли, побігли до кам'янистої стіни обриву. Перед ними раптом з'явився Хранитель. Таві придушив свій страх і продовжує бігти прямо на тварюку.

Восковий павук став на задні дві пари ніг, коли Таві наблизився, але перш ніж він дістався до нього, хлопчик крутанувся, тримаючи важку торбу у обох руках. Торба майже збила його з балансу, але замість цього він зробив пару додаткових кроків і відчув, що вага торби важко гепнула в істоту. Хранитель був легшим, ніж виглядав. Удар відкинув його вбік і він тяжко врізався у віск на дереві. Ставши ніби коротшим від удару, павук прилип до дерева, метляючи ногами.

Таві побіг далі, і навколо них, і зверху теж, вищання Хранителів ставало все гучнішим і більш пронизливим, наповненим тим, що, як уявив Таві, мало бути холодним і чужорідним гнівом.