РОЗДІЛ 33

Кетай кивнув у бік старого дерева, що піднімалося у центрі лісу.

— Продовжувати випробування, алеранець.

— Ум-м. Можливо, ми не повинні цього робити.

— Я буду, алеранець. Якщо ти надто боїшся, то залишайся. — Його губи презирливо вигнулися. — Чого ще очікувати від дитини.

— Я не дитина, — прошипів розлючений Таві. — Я старший за тебе. Скільки тобі, дванадцять років? Тринадцять?

Кетай звузив очі.

— П'ятнадцять, — прошепотів він.

Таві якийсь момент дивився на свого ровесника, а потім почав посміхатися. Він повинен був боротися з собою, щоб з його горла не вирвався раптовий сміх.

Кетай нахмурився.

— Що таке?

Таві похитав головою у повільному запереченні і прошепотів:

— Нічого. Нічого такого.

— Божевільний, — сказав Кетай. — Ти зійшов з розуму. — З цими словами він повернувся і подався у сяючий зеленим світлом ліс.

Таві послідував за ним, намагаючись стати серйозним, але продовжуючи сміятися одними губами, беззвучно. Після того як вони додали ще кілька десятків ярдів між ними та Хранителем, він вирішив дослідити вміст торби, яку накинув на його плечі Фод. Він зняв її зі спини і прокопався всередині, роблячи це на ходу.

У торбі містилися дві пляшки лампового масла, кремінь у чорній коробці, маленька лампа, коробка з дрібними паличками, які слугували для розпалювання вогню, висушене м'ясо, заплетене в косу способом, незвичним для Таві, два чудові теплі куски матерії, кілька тонких дерев'яних паличок, які могли бути складені разом у вудочку, міцну нитку та гарні металеві гачки.

А на дні мішка лежав важкий вигнутий ніж з шипастою гардою на руків'ї, яка могла закрити суглоби пальців. Лезо було довжиною як долоня Таві. Бойова зброя.

Звідки у Фода така річ? Таві залишалося лише дивувався. Чому раб тримав таку торбу, ніби був готовий піти у будь-яку мить? Він тоді повернувся з кузні настільки швидко, що не зміг би упакувати це швидко. Отже він був готовий піти.

Таві похитав головою і майже наткнувся на Кетая, який раптово застиг. Він зупинився досить близько до спини хлопчика, що відчувати, яке гаряче тіло у марата.

— Що там? — прошепотів він.

Кетай здригнувся і майже непомітно вказав головою.