РОЗДІЛ 17

— Добре бути молодим, так?

Фіделіас погодився:

— Дні, коли я вирушав до стайні з молодими покоївками, давно минули.

— Насувається шторм. Я покликав всіх людей у залу, просто для того, щоб всі були в безпеці.

Фіделіас кивнув.

— Я впевнений, що через деякий час вони прийдуть.

Стедгольдер кивнув.

— Простежте за цим. Я не допущу, щоб хтось постраждав під моїм дахом.

Фіделіас відчув завуальовану погрозу у його тоні, про яку стделгольдер вирішив не заявляти. Його інстинкти відразу ж подали сигнал тривоги і змусили напружитися, але він кивнув і посміхнувся, а потім сказав:

— Звичайно.

— Тоді вибачте мені. Мені потрібно зробити кілька розпоряджень і переконатися, що все в порядку, перш ніж почнеться шторм.

— Звичайно. Ще раз спасибі за гостинність. Якщо я можу вам чимось допомогти, дайте мені знати.

Бернард хмикнув і піднявся, зі стурбованим виразом на лиці. Фіделіас уважно спостерігав за ним, але з мови його тіла міг прочитати дуже мало. Він стурбований, звичайно, але хіба не буде непокоїтися будь-який господар, коли існує загроза його власності? Він злегка припадав ногу, коли виходив з залу у двір, і перед тим як вийти, кинув погляд на сходи в дальньому куті залу.

Фіделіас спостерігав за ним і почекав, поки стедгольдер не вийшов із залу, щоб теж подивитися на сходи. Цікаво.

Через деякий час гарна молода дівчина принесла Фіделіасові паруючий кухоль з якимось напоєм, подарувавши йому легкий уклін.

— Пане.

Він посміхнувся їй і прийняв кружку.

— Дякую, молода леді. Але будь ласка, звіть мене Дель.

Вона посміхнулася йому, приємною посмішкою.

— Мене звати Берітта, пане Дель.