Розділ «Частина І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ»

Розділ 1. Економічна природа страхування та його роль у ринковій економіці.

Розділ 2. Ризик, управління ризиком у страхуванні

Розділ 3. Класифікація страхування.

Розділ 1.ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1. Історичні передумови виникнення та еволюція первинних форм страхування

1.2. Економічна природа, зміст та функції страхування. Місце страхування в економічній системі

Економічна природа будь-якого явища криється в економічних інтересах учасників певного процесу чи явища.

Економічна природа страхування виявляється у грошовому відшкодуванні потерпілим збитків, що виникли внаслідок непередбачуваних або передбачуваних, але невідворотних згубних подій за рахунок внесків тих, хто потенційно може зазнати шкоди від цих подій і погоджується або зобов'язується законом чи договором сплачувати їх (внески) завчасно, тобто до настання самих подій.

Звідки береться можливість відшкодовувати збитки, яких зазнавали економічні суб'єкти не внаслідок зміни власника, а внаслідок втрати майна, як для окремої особи, так і для суспільства в цілому? Прикладом такої втрати може бути знищення врожаю повенями, засухою чи буревіями; знищення житла з усіма побутовими речами буревіями, торнадо, землетрусами тощо; затоплення морського судна чи падіння повітряного лайнера і т. ін.

Людство не придумало надійнішого джерела для відшкодування таких збитків, ніж сумісне (спільне) формування страхових фондів тими, хто сам може потрапити в аналогічну ситуацію, але одноосібно пережити таку ситуацію не зможе або, якщо й зможе, то з величезними муками. Розподіляючи збитки серед широкого загалу, кожен із учасників формування фонду страхового захисту втрачає незначну суму, коли він стає потерпілим, його втрати значно зменшуються завдяки перерозподілу внесених усіма учасниками формування страхового фонду грошових коштів на користь потерпілих. Суб'єкт, який бере на себе зобов'язання формувати фонди страхового захисту та використовувати їх для компенсації збитків застрахованим потерпілим, називається страховиком.

Суб'єкти, що уклали угоду з страховиком про страхування свого інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії (внески) і мають право отримати відшкодування (за законом чи за угодою) при настанні страхового випадку, називаються страхувальниками.

Страховик і страхувальник як окремі суб'єкти мають особливі (відмінні) інтереси. Разом із тим їх зводить воєдино спільний інтерес. Розглянемо єдність і відмінність інтересів цих двох суб'єктів. Необхідно насамперед зазначити, що страхуванню підлягають тільки ті ризики, які, по-перше, мають вірогідний, але необов'язковий характер, по-друге, втрати від реалізації яких мають вартісний (ціновий) вимір.

Економічний інтерес страхувальника полягає в тому, що він економічно зацікавлений сплачувати незначні порівняно з можливими втратами внески (премії) страховику, який при настанні страхового випадку для окремого застрахованого відшкодує тому збитки в грошовій формі у повному, хоча частіше не в повному, але завчасно визначеному договором, (чи законом) розмірі.

Якщо застрахований ризик не реалізується, затрати1 страхувальника наберуть форми безповоротних втрат.

Економічний інтерес страховика полягає в тому, що серед взятих на страхування ризиків переважна більшість протягом короткого періоду не буде реалізована. Це дає можливість страховику використовувати сплачені страхувальником премії для своїх цілей.

У цьому інтересі страховика криється дуже важлива для ефективності національної економіки спонука до пошуку дієвих механізмів попередження настання застрахованих подій (якщо це можливо) або до обмеження обсягу збитків від настання невідворотних страховик подій. Цієї мети страховик може досягти декількома шляхами:

по-перше, стимулюючи страхувальника зменшенням страхової премії, вживати запобіжні (превентивні) заходи щодо усунення чи обмеження чинників, які породжують страхові події;

по-друге, залучаючи до страхування дедалі більшу кількість страхувальників, створюється можливість розподіляти збитки серед широкого кола страхувальників, що, з одного боку, робить сам страховий захист для окремого страхувальника дешевшим, а з іншого - забезпечує страховику страхові фонди, достатні для відшкодування значних збитків потерпілим від страхових подій.

Отже, інтереси страховика і страхувальника відмінні в тому, що страхувальник хотів би платити страхові премії тільки за реалізований ризик, тоді як страховик зацікавлений у тому, щоб якомога більше страхувальників обходили страхові події. Разом із тим інтереси страхувальника і страховика збігаються у тому, що для обох суб'єктів краще, щоб страхова подія не настала. Для страховика це означає зібрані премії, не відшкодовані страхувальникам, для страхувальника - безперервність економічного процесу, адже відшкодування збитків здійснюється, як правило, з часом, є неповним, має грошову форму. Переведення їх у належні виробничі чинники вимагає додаткового часу, а тому й додаткових втрат. У зв'язку з тим, що настання подій, що підлягають страхуванню, все ж залишається вірогідним, страхувальнику вигідніше платити й не потрапляти в страхову ситуацію. Але й реалізація ризику, якщо він застрахований, пов'язана зі значно меншими втратами для застрахованої особи.