Розділ «Частина І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ»

Теорія альтернативних затрат використовується для визначення обсягу попиту на страхові послуги. Як і для будь-якого іншого товару, попит на страхові послуги перебуває в оберненій залежності від ціни. Це означає, що функція попиту на страховий захист має спадний характер. Економічний суб'єкт має можливість обмежити свій ризик не тільки страхуванням у страховій компанії, а й альтернативними засобами, до яких належать:

1) самострахування у формах:

- відмови від участі у високо ризикових проектах;

- формування власних (децентралізованих) резервних фондів у матеріально-речовій чи грошовій формах;

2) формування страхових фондів різними структурами у грошовій формі, наприклад, механізм хеджування на біржовому ринку;

3) формування централізованих державних резервів.

Усі перераховані форми самозахисту не є власне страховою підприємницькою діяльністю. Це означає, що зміна способу страхового захисту передбачає необхідність виходу економічного суб'єкта зі страхового ринку. Але суб'єкт не завжди може реалізувати це право у зв'язку з тим, що, як зазначалось уже в підрозділі 1.1, у реальній практиці можливе також примусове (обов'язкове) страхування, яке може мати теж два види:

- примус страхувати об'єкт за відсутності вільного вибору страховика;

- примус страхувати об'єкт за умови наявності вільного вибору страховика.

Щодо страхування життя та пенсій, то мірою альтернативної вартості під час вибору потенційного страхувальника стосовно того, страхувати зазначені вище об'єкти чи відмовитись від їх страхування, є ставка банківського процента*

Ми розглянули застосування альтернативної теорії затрат з позиції попиту (страхувальника). Для того щоб страхування відбувалося, необхідна згода страховика взяти на себе страховий ризик. Прийняття рішення страховиком теж ґрунтується на теорії альтернативних затрат. Якщо страхова діяльність страховика з урахуванням його інвестиційної діяльності буде забезпечувати рівень прибутку, який страховик вважатиме достатнім для того, щоб залишитись у цій галузі, він буде продовжувати страхову діяльність, якщо ні - залишить її й перейде в іншу.

Теорію попиту та пропозиції застосовують для аналізу структури страхового ринку на основі зіставлення привабливості тих чи інших видів страхових послуг для страховика і страхувальника залежно від ціни цих послуг.

Якщо одні види страхування забезпечують високу прибутковість, а інші - низьку, то пропозиція з боку страховиків на низькоприбуткові послуги зменшиться. Бажаючі все-таки застрахувати їх змушені будуть платити вищу ціну (премію), аби отримати страхову послугу. Це зробить умови страхування більш привабливими для страховика, внаслідок чого він збільшить пропозицію.

Теорія суспільного вибору використовується для визначення критерію поділу страхування на обов'язкове державне та добровільне, а також для розподілу функцій між ринком і державою в страховій галузі.

Теорія ймовірності використовується для визначення вірогідності настання страхового випадку, визначення можливого інтервалу змін показників з певною мірою вірогідності тощо.

Теорія математичної статистики використовується для розрахунку ризикової надбавки з використанням стійких статистичних рядів, а також для розрахунку дохідності (збитковості) та ін.

Теорія ризику з використанням теорії ігор застосовується для визначення поведінки економічних суб'єктів в умовах невизначеності.

Демографічні процеси є основоположними при здійсненні страхування життя та пенсій.

1.4. Страховий фонд: зміст, структура, принципи формування та використання

Необхідність формування страхового фонду пов'язана з потребою в страховому захисті, яка може бути задоволена завдяки коштам, нагромадженим у страхових фондах (резервах). Ця потреба має природну, економічну, соціальну та глобалізаційну зумовленість.