Розділ «Частина І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ»

По-перше, традицією для будь-якої науки, що вивчається як окрема дисципліна, виокремлення об'єкта та предмета ЇЇ дослідження з-поміж інших суміжних наукових дисциплін.

По-друге, нагальною потребою нагадати деяким сучасним дослідникам про необхідність розмежування онтологічного та гносеологічного аспектів. Ця потреба продиктована тим, що багато теоретичних, навчальних та практичних опублікованих джерел зі страхування розглядають категорії не як інструменти і сходинки процесу пізнання явищ і процесів, властивих страхуванню як сфері діяльності, як явищу, а як самі явища.

Нижче висвітлюється власне гносеологічний (теоретико-пізнавальний) аспект.

Дослідження - це цілеспрямоване та належним чином організоване вивчення об'єкта.

Метою дослідження є виявлення, витлумачення, оцінювання та використання притаманних об'єкту рис, властивостей, законів та закономірностей, які можуть мати як позитивний, так і негативний вплив на суб'єкта та інші об'єкти. Знання позитивного впливу об'єкта, що досліджується, необхідне для найповнішого використання цього впливу, а знання негативного впливу потрібне для того, щоб можна було обмежити цей згубний вплив, попередити чи запобігти його дії або просто пристосуватись до нього, якщо ні запобігти, ні обмежити цей вплив неможливо.

Те, на що спрямовується дослідження, називається об'єктом.

Те, заради чого здійснюється дослідження, називається предметом.

Об'єктом дослідження науки про страховий захист є способи, форми, методи управління ризиками шляхом акумуляції грошових внесків та розподілу збитків, зумовлених настанням ризикових страхових подій, серед широкого загалу, а також обмеження збитків шляхом запровадження превентивних заходів щодо настання та поширення страхових подій у просторі та часі.

Предметом дослідження страхової науки є виявлення механізмів узгодження інтересів страховиків та страхувальників, які роблять перших зацікавленими в прийнятті ризику до страхування, других - зацікавленими в сплаті страхової премії, яка суттєво не впливає на їхній бюджет, але у разі настання страхового випадку суттєво впливає на зменшення їх втрат.

Завданням будь-якого дослідження є встановлення істини, тобто отримання таких знань про об'єкт, які відображають його сутнісні властивості. Систему наукових знань про шляхи, методи, засоби та інструменти пізнання істини називають методологією науки.

Методи дослідження. Страхування як галузь наукових знань використовує як емпіричний рівень пізнання, який ґрунтується на спостереженні та експерименті, де дослідник аналізує об'єкт, не вносячи змін у нього, так і теоретичний рівень, який оперує не самими об'єктами, а ідеальними їх (об'єктів) образами, моделями.

Основними методами, які використовують для теоретичного рівня дослідження страхування, є: аналіз і синтез; абстрагування; узагальнення; індукція та дедукція; гіпотетично-дедуктивний та аксіоматичний методи; оптимізаційне та раціоналістичне моделювання; історичний метод, метод аналогій; економіко-статистичні методи - вибірки, групування, порівняння середніх і відносних величин; метод експертних оцінок; метод кореляції та ін.

Розглянемо деякі з цих методів.

Аналіз - це уявне розчленування об'єкта дослідження на частини (сторони, ознаки, властивості, риси, функції, відношення), вивчення кожної з частин окремо. Недоліком такого методу є необхідність "умертвити" об'єкт. Долається цей недолік шляхом його поєднання з синтезом.

Синтез - це поєднання (уявне) в єдине ціле розчленованих аналізом частин. Уявне (мисленнєве) розчленування та поєднання елементів (складових) об'єкта здійснюється за допомогою абстрактних понять.

Абстрагування - це відволікання від несуттєвих рис, властивостей та відношень об'єкта і зосередження уваги на тих рисах, властивостях і відношеннях, які є суттєвими для вивчення цього процесу чи явища. В результаті абстрагування створюються ідеальні образи реального світу, які завжди бідніші останнього.

Узагальнення - це метод пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних до особливих і загальних ознак та властивостей певної групи чи класу об'єктів.

Індукція - це метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне. Наприклад, чим вищий дохід має споживач, тим більший попит він пред'являє на страхові послуги. Оскільки так поводиться досить велика кількість споживачів, є підстави стверджувати, що попит на страхові послуги прямо пропорційно залежить від обсягу доходу.

Дедукція - метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме. Наприклад, досвід найбільш розвинених країн світу свідчить про те, що в міру розвитку економіки та зростання рівня добробуту збільшується попит на страхові послуги. На основі цього можна зробити висновок, що в міру наближення рівня економічного розвитку України до країн Заходу попит на страховий захист в Україні підвищуватиметься.

У процесі пізнання індукція і дедукція застосовуються в єдності.