Розділ «6. Адміністративна реформа в Японії»

Передбачалося, що на основі попереднього Закону про ПРАД, прийнятого понад п'ятдесят років тому, буде вироблена стійка практика його застосування. Однак, не беручи до уваги деякі виключення, суди не зіграли активної ролі в цьому процесі. Більшість із змін, внесених до Закону про ПРАД, не є радикальними, але при цьому істотно спрощують можливість застосування положень цього Закону шляхом судової практики.

Після прийняття Закону про ПРАД Верховний суд Японії, як і очікувалося, доклав значних зусиль для реалізації його норм. Нові судці, які вивчали адміністративне право в якості обов'язкового предмета, були спочатку більш професійно підготовлені, ніж судді, які отримували освіту при колишній системі.

Зміни, внесені до Закону про ПРАД, були розроблені Кабінетом міністрів на підставі пропозицій, отриманих від Робочої групи з вивчення процедур розгляду адміністративних справ (Гесей-Сосьо Кен-токай). До складу Робочої групи увійшли судді, співробітники Міністерства юстиції, практикуючі юристи Японської асоціації адвокатів (Нітібенрен), а також професори і доктори права. Це типовий приклад японського стилю законодавчої роботи, коли група фахівців робить відповідні пропозиції та рекомендації якомусь міністерству або безпосередньо Кабінетові міністрів.

Виходячи з існуючої на сьогоднішній день в Японії судової практики в адміністративних справах можна зробити висновок про те, що суди досить стримані в прийнятті рішень внаслідок занадто вузького тлумачення норм законів. Треба сказати, що Закон про ПРАД був прийнятий у тому числі і з тієї причини, що суди не повною мірою використали свої повноваження для реалізації законодавчих норм у судовому процесі. Закон не обмежує судову владу і не відкидає судову правотворчість, як часто це відбувається в англо-американській правовій системі, а, навпаки, націлений на розвиток і розширення повноважень судів, а також більш широке тлумачення законів та активну реалізацію їх норм на практиці.

Адміністративне керівництво: принципи, особливості, процесуальний контроль

Адміністративне керівництво (АК) становить національну своєрідність японського стилю адміністративного управління і є достатньо дієвим його інструментом.

В Японії адміністративне керівництво має значне поширення. В ньому втілюється патерналістська традиція яка історично склалася, коли обидві сторони адміністративного управління - суб'єкт і об'єкт - прагнуть до встановлення неформальних відносин співробітництва.

Адміністративне керівництво є формою адміністративної дії, при якій адміністративний суб'єкт для досягнення тих чи інших цілей спонукає об'єкт впливу до вчинення певних діянь (дія/бездіяльність), і таке спонукання не має зобов'язуючої сили закону. Фактично це рекомендації з боку адміністративних органів або посадових осіб, які можуть бути прийняті або не прийняті на свій розсуд тими, кому вони адресовані.

Разом із тим, у випадку відмови приватної особи від співпраці адміністративний орган вправі вжити певних заходів, наприклад: відмова підприємцю в отриманні ліцензій, дозвільної документації, у наданні ділової інформації, а також опублікування в ЗМІ інформації (з метою психологічного тиску) про відмову приватної особи прийняти адміністративне керівництво.

Але є й інша, не менш суттєва особливість подібного впливу, який найчастіше має індивідуально спрямований і конкретний характер. Керівний адміністративний орган налає об'єкту керівництва не загальну інформацію, а інформацію, призначену для конкретного адресата, а також може дати супутні технологічні та економічні поради.

У силу названих особливостей - "добровільність" і конкретність - адміністративне керівництво можна перекласти і визначити за змістом як адміністративну опіку. Заходи адміністративного керівництва, як правило, передують будь-яким репресивним або заохочувальним адміністративним актам, адміністративним заходам реагування і т. д. Адміністративне керівництво може здійснюватися і в усній і в письмовій формі. Рекомендації можуть мати форму "умовлянь", "попереджень", "порад", "вимог", "посередництва". Сутність та особливості здійснення адміністративного керівництва є об'єктом ретельного вивчення як японськими вченими-юристами, так і іноземними фахівцями. На думку іноземних вчених, адміністративне керівництво за відсутності забезпечених законами повноважень адміністративних органів Японії - універсальний інструмент з просування державної політики в різні галузі промисловості, виробництва і суспільних відносин. У свою чергу, японські вчені вважають, що адміністративне керівництво є свідченням прогалин в японському законодавстві, а також його розриву з практикою японського правозастосування. Адміністративне керівництво фас важливу роль у господарському розвитку Японії, і адміністративні органи ретельно стежать, щоб всі вимоги, що пред'являються для зайняття тією чи іншою господарською діяльністю, неухильно дотримувалися.

Традиційно вважається, що умови здійснення адміністративного керівництва можуть суперечити нормам закону в силу того, що не завжди представляється можливим в повному обсязі проконтролювати хід АК. Адміністративні органи часто перевищують свої повноваження, чинять адміністративний тиск на приватну сторону, і. як наслідок, суди виносять відповідні рішення за позовами, поданими на дії адміністративних органів.

Таким чином, судова практика дозволила визначити деякі види діяльності в рамках адміністративного керівництва, які є незаконними, особливо коли справа стосується пред'явлення будь-яких вимог у рамках АК за відсутності достатніх на те законних підстав.

Можна навести такий приклад: будівельна компанія під тиском муніципальної влади перерахувала деякі грошові кошти до бюджету одного з міст, побоюючись, що міська влада відмовиться проводити комунікації для постачання питної води до щойно збудованого компанією кондомініуму. Однак потім компанія зажадала повернення зазначених коштів, посилаючись на те, що її змусили зробити відповідне перерахування. Суд постановив, що вимога про виплату грошових коштів була незаконною, оскільки дана вимога виходила за рамки повноважень, які мають муніципальна влада при здійсненні адміністративного керівництва, а будівельна компанія, в свою чергу, мала право на свій розсуд приймати рішення: виплачувати грошові кошти або не виплачувати.

Муніципальній владі так і не вдалося здійснити подачу питної води. Внаслідок чого меру міста, відповідального за забезпечення цього процесу, був пред'явлений відповідний позов за фактом порушення Закону про питну воду. Суть судового спору полягала в наступному: чи є невиконання умов адміністративного керівництва приватної стороною достатньою підставою для неподання питної води до щойно збудованого кондомініуму. Рішення суду було негативним.

У результаті міська влада неофіційно звернулися до будівельної компанії з проханням змінити план будівництва кондомініуму, а компанія, в свою чергу, зажадала зняти з них адміністративний тиск, а також відшкодувати збитки, пов'язані з затримкою в отриманні дозволу на подальше будівництво.

Закон про адміністративні процедури закріпив п'ять (три матеріальні і дві процесуальні) норм, що стосуються зазначених вище рішень суду:

- адміністративні органи повинні здійснювати адміністративне керівництво виключно в рамках закону, а також усвідомлювати добровільний характер АК і, як наслідок, не повинні вживати будь-які репресивні заходи до приватної сторони в разі відмови від виконання адміністративного керівництва (ст. 32 Закону про адміністративні процедури);

- у випадку якщо при здійсненні адміністративного керівництва приватна сторона виявляє бажання відмовитися або змінити умови АК, адміністративні органи не можуть наполягати на продовженні АК або збереження колишніх умов здійснення адміністративного керівництва (ст. 33 Закону про адміністративні процедурах);

- у випадку якщо адміністративний орган не може виконати або відмовляється від виконання адміністративного керівництва, то цей адміністративний орган не вправі вимагати виконання АР від приватної сторони, в тому числі під загрозою застосування заходів адміністративного впливу (ст. 34 Закону про адміністративні процедурах);