Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки ФРН

Забезпечення інформаційної безпеки держави

Федеральний канцлер має директивну компетенцію, яка дає йому право директиво визначати основні напрями урядової діяльності, яких слід дотримуватися в обов'язковому порядку. Завдяки цим повноваженням Федеральний канцлер володіє арсеналом керівних засобів, який можна порівняти з владою президента в демократичній державі з президентською

формою правління. Федеральний канцлер керує урядом згідно з регламентом, схваленому Федеральним Президентом. Він несе урядову відповідальність перед Бундестагом, а в разі оборони командує збройними силами. Крім того, Федеральний канцлер визначає число міністерств і закріплює за ними сфери відповідальності. Конституція надає йому право самостійно вибирати міністрів як керівників найважливіших політичних органів влади та пропонувати Федеральному Президентові кандидатури міністрів для призначення або звільнення.

Федеральний уряд ФРН складається із: 1) Федерального канцлера як голови уряду, 2) віце-канцлера, 3) міністрів, які очолюють міністерства, і 4) міністрів без портфеля. Одного з міністрів Федеральний канцлер призначає своїм заступником – віце-канцлером. У коаліційних урядах ця посада, як правило, надається представнику партії, котра виступає у блоці з партією більшості. Міністри призначаються і звільняються Федеральним Президентом за поданням Федерального канцлера. Федеральний уряд приймає свій регламент, який потребує схвалення з боку Федерального Президента. До компетенції уряду входять наступні важливі питання: 1) внутрішньої і зовнішньої політики держави; 2) економічного, 3) фінансового і 4) соціального характеру. Засідання Кабінету проходять в міру необхідності, зазвичай раз на тиждень у резиденції Федерального канцлера. Відомство Федерального канцлера за узгодженням з Головою уряду визначає коло осіб, запрошених на закриті засідання.

Федеральний уряд здійснює виконавчу владу у ФРН. Конституційний законодавець прагнув створити сильну, але контрольовану парламентом виконавчу владу. Тому він вручив цю владу Канцлерові, а не Президентові. Основний закон ФРН встановлює в державі канцлерську демократію. Німеччина внаслідок цього нерідко іменують "канцлерською республікою". Канцлер – центр політичної влади у Німеччині. Роль Федерального канцлера в керівництві державою дуже велика.

У своїй діяльності Уряд ФРН спирається на Федеральні міністерства. Формальна структура управління ФРН є поєднанням трьох принципів: по- перше – принципу канцлерства; по-друге – відомчого принципу; по-третє – принципу колегіальності. Федеральний канцлер не може в обхід міністрів давати прямі вказівки чиновникам їх міністерств. Якщо виникають розбіжності між міністрами, канцлер їх вирішує одноосібно за принципом єдиноначальництва.

Кількість членів уряду та сферу їх діяльності встановлюється Федеральним канцлером. Федеральний канцлер також вирішує, скільки міністрів має бути в кабінеті. Нині у ФРН утворені наступні міністерства: 1) закордонних справ, 2) внутрішніх справ, 3) юстиції, 4) фінансів, 5) оборони, 6) у справах сім'ї та осіб похилого віку, 7) у справах жінок і молоді, 8) охорони здоров'я, 9) транспорту, 10) екології, 11) пошти і телекомунікацій, 12) адміністративно-архітектурного планування і міського будівництва, 13) досліджень і технологій, 14) освіти і науки. Таким чином, разом з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включено Відомство федерального канцлера (очолюється міністром з особливими дорученнями) і Відомство у справах друку та інформації (очолюється статс-секретарем), які підпорядковані безпосередньо Федеральному канцлерові.

Як федеральні міністри, так й Федеральний канцлер не мають права займати будь-яку іншу оплачувану посаду, здійснювати комерційну або професійну діяльність. Міністр не може бути депутатом Бундестагу (ст. 2, гл. VII). Законом прямо не обумовлено, які нормативні акти може видавати міністр, але Основний закон встановлює, що "закон може уповноважити... федерального міністра... видавати ухвали" (ст. 80). Федеральні міністри суміщають дві функції членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств. Федеральні міністри призначаються і звільняються Федеральним Президентом за поданням Федерального канцлера. їх повноваження починаються з моменту принесення присяги та закінчуються після скликання нового Бундестагу.

Відповідно до Основного закону члени уряду несуть відповідальність лише перед Федеральним канцлером, роль якого в державному механізмі ФРН надзвичайно велика. Фактично він визначає основну лінію всієї внутрішньої і зовнішньої політики держави. У разі відставки канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може виразити недовіру не всьому уряду або окремим його членам, а також лише канцлерові. Проте, як правило, Федеральний канцлер відстороняється від посади лише у разі обрання нового канцлера (так званий конструктивний вотум недовіри – на відміну від деструктивного, який не вимагає нової кандидатури на посаду розділу уряду).

Специфіка функціонування виконавчої влади у ФРН полягає в тому, що у межах директив Федерального канцлера міністри самостійно керують міністерствами в рамках своєї компетенції та несуть за це відповідальність перед Федеральним канцлером, який має право їх звільнити. Федеральні міністри, очолюючи відповідні міністерства, керують їх роботою разом зі своїми заступниками: статс-секретарями (1-2 чиновники) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутатами, які призначаються на допомогу міністрові). Міністерства підрозділяються на відділи, підвідділи та реферати. При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства

Проте, федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях державної системи, а лише через аналогічні органи виконавчої влади на місцях – в Землях ФРН. Винятки становлять міністерства: 1) закордонних справ, 2) оборони, 3) деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ, в тій мірі, в якій Конституція ФРН фіксує пряме виконання Федеральною владою відповідних функцій. У питаннях, що відносяться до ведення Федерації, на них покладено виконання відповідних Федеральних законів. Замикають структуру органів виконавчої влади місцеві адміністрації (муніципалітети), котрі підпорядковані Земельним урядам у питаннях, віднесеним до ведення власне Земель.

Ст. 28 Конституції визначає 5 основних міністерств і І відомство ФРН: 1) міністерство оборони; 2) міністерство інформаційної безпеки; 3) міністерство фінансів; 4) міністерство культури та зв'язків з громадськістю; 5) міністерство закордонних справ; 6) Відомство федерального канцлера. Ст. 29 Конституції визначає повноваження міністрів і керівника Відомства федерального канцлера, а саме:

• 1. Міністр Оборони наділений правом видавати накази і командувати Збройними силами:а) командувач всіх озброєних формувань ФРН в мирний час (при оголошенні стану оборони командування Збройними силами переходить до Федерального канцлера); б) керівник бундесверу; в) видає накази; г) має доступ до архіву І і II рівня; д) має право ввести надзвичайне положення в державі за погодження Президента ФРН; е) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

• 2. Міністр інформаційної безпеки: а) є Головою всіх поліцейських відомств ФРН; б) видає накази; в) має доступ до архіву І рівня; г) має право затримати будь-яку особу на 10 діб за дрібні злочини; д) керує підрозділом президентської охорони; е) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

• 3. Міністр фінансів: а) керує економічною системою держави; б) є Головою Центрального банку Німеччини; в) Головний скарбник держави; г) видає накази; д) вводить податки і пільги; е) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

• 4. Міністр культури та зв'язків з громадськістю: а) стежить за станом і розвиває культуру ФРН; б) видає накази; в) займається залученням до ФРН нових громадян; г) має право проводити державні свята та концерти; д) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

• 5. Міністр закордонних справ: а) укладає договори з іншими державами; б) видає накази; в) має політичну недоторканість; г) вирішує питання про надання громадянства ФРН іноземцям; д) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

• 6. Голова Відомство федерального канцлера: а) є третім гарантом дотримання норм Конституції ФРН; б) має доступ до всіх архівів; в) стежить за роботою всіх міністерств; г) видає накази; д) має іменний пістолет; е) має право затримати будь-яку особу на ІЗ діб без пояснення причини; є) виписує підписку про не виїзд з держави; ж) координує діяльністю всіх видів розвідувальних та інших спецслужб; з) має право виконувати функції Федерального канцлера в разі його відсутності більше 3-х днів; і) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності як у своєму відомстві, так і державі в цілому.

В уряді діє принцип колегіальності: рішення зі спірних питань приймаються більшістю голосів. Повноваження уряду дуже широкі. Фактично воно здійснює всі функції щодо управління державою. Достатньо сильні позиції виконавчої влади й у сфері законотворення. Уряд володіє правом законодавчої ініціативи, при цьому Основним законом передбачається пріоритет урядових законопроектів перед депутатськими. У разі відхилення урядового законопроекту Бундестагом Федеральний Президент за пропозицією уряду і з відома Бундесрату може оголосити відносно цього законопроекту стан "законодавчої необхідності", і тоді для набуття чинності закону достатнього схвалення його Бундесратом.

У сфері управління державою Федеральний уряд і міністри можуть видавати загальні адміністративні розпорядження. Федеральний уряд має у своєму розпорядженні великі права в області контролю за діяльністю органів управління в Землях. Воно контролює виконання владними органами і державними чиновниками на рівні Земель Федеральних законів. З окремих питань Уряд з відома Бундесрату може видавати ухвали, котрі мають силу беззастережного закону на всій території ФРН (ст. 119). Зазначена функція визначається як делеговане законодавство – парламент може уповноважити уряд або якого-небудь міністра видавати ухвали загального характеру (ст. 80). Федеральний уряд та окремі міністри можуть видавати ухвали на виконання законів.

У федеральних одиницях (Землях) сформовані місцеві законодавчі та виконавчі органи влади та система нормативно-правового забезпечення їх діяльності, а саме: місцева конституція, парламент і уряд Землі. Парламент (ландтаг) – однопалатний, обирається на 4 – 5 роки. Прем'єр-міністри Земельних урядів обираються ландтагами та суміщають повноваження Голови уряду і Голови Землі. У містах із статусом Землі Головою уряду є бургомістр (приміром, в м. Берліні).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки ФРН“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ У США

  • Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки США

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки США

  • Діяльність спеціальних служб США у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави.

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки США.

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

  • Інформаційні права людини та громадянина у Великобританії

  • Захист інформації

  • Забезпечення кібербезпеки

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки Великобританії

  • Уряд

  • Судова влада

  • Діяльність спеціальних служб та правоохоронних органів Великобританії у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави

  • Підрозділи протидії кіберзлочинності

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки Великобританії.

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ФРАНЦІЇ

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки Франції.

  • Діяльність спеціальних служб та правоохоронних органів Франції у сфері забезпечення інформаційної безпеки.

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки Франції.

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки ФРН
  • Особливості системи забезпечення національної, державної та інформаційної безпеки ФРН

  • Діяльність спеціальних служб та правоохоронних органів ФРН у сфері забезпечення інформаційної безпеки

  • Федеральне та Земельні відомства з охорони Конституції – БФФ/ЛФФ (Вundesund Landesamtenfur Verfassungsschutz – BfV/LfV, verfassungsschutz.de)

  • Федеральна служба охорони кордону – БГС (Bundesgrenzschutz – BGS)

  • Митне кримінальне відомство – МКВ (Zollrechtkriminelle Amt – ZKA)

  • Залізнична поліція Федерального міністерства транспорту

  • Федеральна розвідувальна служба – БНД (Bundesnachrichlendienst – BND)

  • Особливості місця і ролі бундесверу в системі забезпечення оборони та інформаційної безпеки Німеччини

  • Командування стратегічної розвідки бундесверу – КСР

  • Система SAR-Lupe

  • Центральна лабораторія досліджень Бундесверу в області технічної розвідки

  • Центр розвідки федеральних Збройних сил – Бундесверу

  • Особливості вирішення у Бундесвері проблем протидії загрозам кібернетичним війнам

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки ФРН

  • Особливості співробітництво неурядових організацій і підприємницьких структур

  • Особливості місця та ролі ЗМІ в інформаційній системі ФРН

  • СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

  • Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки РФ

  • Законодавчу основу системи правового ЗІБ РФ

  • Інформація як об'єкт безпекознавчого і юридичного захисту: основні властивості та характеристики безпеки використання інформації в Росії

  • Структура загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки РФ

  • Особливості функціональних обов'язків органів влади і виконавчих суб'єктів РФ щодо організації та реалізації державної політики інформаційного протиборства

  • Діяльність спецслужб та правоохоронних органів РФ у сфері забезпечення інформаційної безпеки

  • Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил (ГРУ ГШ ЗС РФ)

  • Федеральна служба безпеки Poсії (ФСБ)

  • Органи Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки РФ

  • НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Нормативні акти, які закріплюють концептуальні положення забезпечення інформаційної безпеки України

  • Нормативні акти конститутивного напрямку, які закріплюють визначальні положення щодо забезпечення інформаційної безпеки України

  • Нормативні акти вищих та центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України

  • ФУНКЦІЇ СИСТЕМИ СУБ'ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Діяльність спеціальних служб України у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави.

  • Недержавний сектор як складова системи забезпечення інформаційної безпеки України.

  • ПІАР-ТЕХНОЛОГІЇ В СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ: ІСТОРІЯ, ФІЛОСОФІЯ, ТЕНДЕНЦІЇ, ІНСТРУМЕНТАРІЙ

  • Блок 3. Звернення до воїнів як піар-текст: факти стародавньої історії

  • Блок 4. Хаммурапі – цар Вавилона: історична довідка

  • Блок 6. Технології Сунь-Цзи у війнах третього покоління від Клаузевіца до Сунь-Цзи

  • Аналіз визначень піару

  • Блок 7. Постомодернізм. Базові параметри

  • Блок 9. Катастрофа Boeing 777 під Донецьком (липень, 2014) як привід для формування альтернативних реальностей російською пропагандою

  • Блок 10. Медіавіруси, що розповсюджувалися російськими ЗМІ під час конфлікту на Сході України (2014-2015рр.)

  • Блок 11. Російсько-український конфлікт на Сході України: атака симулякрів

  • Блок 12. Турнір троянд (Tournament of Roses) до 50 річчя ВПС США як одна з най відоміших піар-акцій 21 століття

  • Планування

  • Блок 13. Розбудова іміджу держави та ЇЇ силових відомств: піар-досвід агентства "Едсльман"

  • Хронологія й динаміка розвитку піару в секторі безпеки та оборони

  • Блок 15. New York Times про Комітет Крила

  • Блок 16. Вікна ТАСС: від пропаганди до піару

  • Блок 17. Комунікаційні технології усної пропаганди

  • Блок 18. Кодекс професійної поведінки IPRA

  • Блок 19. Навчання Viking-2005: перший досвід українських СІМІС

  • Блок 20. Приклади військово-цивільного співробітництва

  • Основна інформація щодо реорганізації' військово-цивільного співробітництва під час надання допомоги

  • Блок 20. Комісії правди у контексті військово-цивільного співробітництва

  • Блок 21. Підготовка фахівців, що володіють навичками стратегічних комунікацій: приклад Канади

  • Піар-комунікація як сегмент сучасного сектору безпеки

  • ІМІДЖЕЛОГІЇ ІНСТИТУТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ ТА ЇХ ФАХІВЦІВ: ФІЛОСОФІЯ, ІСТОРІЯ, КУЛЬТУРА

  • Блок 2. М. Макіавеллі про образ государя

  • Блок 3. Ідеї Цезара Ломброзо щодо зовнішніх проявів кримінальних схильностей людини

  • Блок 5. Деякі догми бусідо

  • Блок 6. З історії лангобардів

  • Зведення героїв у ранг святих як процес історичної іміджетворчості

  • КОМУНІКАТИВНА ІМІДЖЕВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ: СУТНІСТЬ, СТАН, НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ

  • Блок 1. Доброчесність як підгрунтя іміджу та авторитету

  • Блок 3. Стратегії формування бажаного іміджу в ізраїльських спецслужбах

  • Блок 4. Імідж першої особи: історичний аспект. Франція

  • Блок 6. Із інтерв'ю Г. Почепцова "Україні потрібен власний масовий герой книг та фільмів, без яких не буває ні однієї сильної нації"

  • Комунікативно-прагматичні підходи до іміджбілдингу в сучасному науковому дискурсі

  • Блок 8. Позиціювання як стратегія в рекламній комунікації інститутів сектору оборони та безпеки світу

  • Блок 10. Фрагменти комунікацій з інтернет-ресурсів батальйону "Донбас"

  • Блок 12. Модель зовнішнього іміджу держави

  • КОРПОРАТИВНИЙ ІМІДЖ ІНСТИТУТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ: ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ

  • Блок 2. Визначення поняття корпорація у довід ликових виданнях Большая советская энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: slovari.yandex.ru

  • Робота в команді: імідж +

  • Корпоративний імідж: підходи до визначення

  • Блок 4. Міжнародні практики формування іміджу розвідувальних служб як даності та фонової присутності

  • Блок 5.Формування фонового іміджу та іміджу даності розвідки МІ-6

  • Блок 6. Принципи формування місії інституту сектору безпеки

  • Рамкова програма партнерства

  • Блок 9. Формування корпоративного іміджу МІ-5

  • Блок 10. Реконструювання іміджу Моссада

  • Стратеги корпоративного іміджу

  • Блок 11. Постконфліктне реформування сектору безпеки Боснії: приклад ребрендінгу

  • ІМІДЖБІЛДИНГ ІНСТИТУТІВ СУЧАСНОГО СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ

  • Світовий досвід розбудови іміджу інститутів сектору безпеки та оборони

  • ІМІДЖ, БРЕНД ТА ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ

  • Роль політичної модернЬації у формуванні іміджу України

  • Інформаційно-комунікаційні механізми іміджевої презентації політичної модернізації України

  • Національний брендинг: стратегія розвитку, основні комунікатори і канали комунікації

  • ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

  • Аналіз підготовки фахівців з інформаційної безпеки у Сполучених Штатах Америки

  • Особливості підготовки фахівців з інформаційної безпеки у Російській Федерації

  • Особливості підготовки фахівців з інформаційної безпеки у європейських країнах

  • Аналіз підготовки фахівців з інформаційної безпеки в Китайській Народній Республіці

  • СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Організаційні засади удосконалення безперервної багаторівневої системи підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки

  • Особливості професійного відбору та психолого-педагогічного супроводження підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки

  • Удосконалення адаптації населення України до інформаційного суспільства в контексті інформаційної безпеки держави