Розділ «4.2. Закони та закономірності навчання»

Зв'язок 2-4: зміст навчання – засоби навчання. Звичайно зрозуміло, що засоби навчання визначаються на основі змісту навчання. Але якщо зміст навчання проструктуровано за системним принципом, тобто принципом системності, то для формування системи знань необхідно мати систему засобів навчання. І ця система засобів навчання конструюється на основі системи змісту навчання та процесу навчання як системи. Сьогодні зрозуміло, що педагогічний інтерес забезпечує не окремий засіб навчання, а чітка і ефективна система засобів навчання. Результативність застосування системи засобів навчання оцінюється на основі ступеня досягнення цілей навчання. Можна вважати, що цей зв'язок носить закономірний характер.

Цікавий і важливий зв'язок 3-4: методи навчання – засоби навчання (система). Звичайно засоби навчання повинні відповідати методам навчання. Іншими словами, засоби навчання повинні бути такими, щоб з їх участю можна було розкрити в максимально можливій мірі можливості методу навчання. Розкриття можливості метода навчання, для реалізації якого створена система засобів навчання – це і буде критерієм ефективності засобів навчання. Уважаємо, що цей зв'язок носить закономірний характер, отже він розкриває дидактичну закономірність. Усі інші зв'язки дидактичної системи як елемента системи дидактичний цикл не носять закономірного характеру.

Перейдемо далі до дидактичного циклу. Без особливих труднощів можна зафіксувати закономірність, яка характеризує учня як елемента системи “Дидактичний цикл”. Йдеться про те, що результативність навчання в досягненні конкретної цілі навчання конкретним учнем опосередковується його задатками, здібностями, нахилами, інтересами та мотивацією до навчання.

У цілому функціонування дидактичного циклу як цілісної системи підпорядковується закону гармонізації. Особливості засвоєння матеріалу кожним конкретним учнем описуються двома законами: законом активності та законом ієрархії. Процес навчання як взаємодія учителя і учнів можна характеризувати двома законами: законом єдності навчання і розвитку та законом єдності навчання і виховання. Суть цих і всіх інших законів розкривається нижче.

Закон гармонізації процесу навчання. Першим нас буде цікавити зв'язок між такими елементами дидактичного циклу, як учень та дидактична система. Нагадаємо, що дидактичний цикл розкриває процес навчання як взаємодію учителя і учня.

Учитель, зафіксувавши індивідуальні особливості учня, адаптує відповідно до них дидактичну систему і подіявши на нього цією системою, отримує інформацію про ступінь ефективності цієї системи. Зв'язок “учитель – дидактична система – учень” для глибокого засвоєння матеріалу може мати різний вплив. Найвищим цей вплив буде за однієї умови, а саме: за умови гармонізації усього дидактичного циклу. Гармонізація дидактичного циклу передбачає гармонізацію усіх ліній зв'язку, що діють у цьому циклі. Забезпечення гармонізації усіх ліній зв'язку дидактичного циклу ми вважаємо головним технологічним завданням учителя.

Що означає гармонізація ліній зв'язку. Орієнтиром тут є сам учень, його задатки, здібності, інтереси, індивідуально- типологічні якості, зокрема темперамент та характер, навчально-пізнавальний досвід, наявний рівень знань. Визначення усіх елементів дидактичної системи з врахуванням вище названих характеристик учня якраз і пов'язано з гармонізацією процесу навчання. Механізмом здійснення гармонізації ліній зв'язку є встановлення відповідності між характеристиками учня, з одного боку, та змістом елементів дидактичної системи, з другого. Ніякого сенсу, наприклад, не має вибір цілі навчання, яка передбачає засвоєння матеріалу на продуктивному чи творчому рівні засвоєння, якщо навчально-пізнавальні характеристики учня такі, що він ледве справляється з рівнем розпізнавання. Це буде пустою тратою сил і часу як учителя, так і учня. Це ж саме стосується і змісту навчального матеріалу, методів і засобів навчання, форми організації навчання. Це все перевірено усією багаторічною шкільною практикою тисяч учителів, тому є всі підстави цю закономірність уважати законом навчання. Він носить назву закон гармонізації процесу навчання. Звичайно, на результати навчання впливає дуже багато інших чинників, однак зв'язок з індивідуальними особливостями учня є домінантним, найважливішим, що і є підставою для того, щоб цей зв'язок був названий законом.

Нижче, на рисунку 12 досить добре видно, що визначення усіх елементів дидактичної системи з врахуванням вище названих характеристик учня якраз і пов'язано з гармонізацією процесу навчання. Механізмом здійснення гармонізації ліній зв'язку є встановлення відповідності між характеристиками учня, з одного боку, та змістом елементів дидактичної системи, з другого.

Рис. 12. Дидактичний цикл

Закон активності

Вирази “дати знання”, “одержати знання” в прямому значенні не мають смислу. Це вирази загального, можна сказати, побутового вжитку. Педагогічного тлумачення вони не мають. Будь-яке надбання людини – це результат її власної діяльності. Ще Дістервег наполегливо підкреслював, що “розвиток і освіта ні одній людині не можуть бути дані чи повідомлені. Всякий, хто бажає до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою”.

Знання можна людині запропонувати, підказати, але оволодіти ними вона повинна шляхом власної самодіяльності, засвоїти їх вона повинна своїм розумом. Те, чого людина не надбала шляхом своєї самодіяльності, – не її.

Все мистецтво виховання і освіти не більше і не менше як мистецтво збудження “Свій розум – цар у голові”.

“Можна наповнити чим-небудь тіло, наприклад, ядом, але розум наповнити не можна нічим” – ці слова Дістервега є яскравим свідченням того, як видатний педагог розумів сам процес одержання знань.

А в “Правилах навчання, які відносяться до учня, до суб'єкта” він писав: “...недостатньо, щоб учень був уважним, сприй мав матеріал, який вивчається, його запам'ятовував і був у змозі його відтворити. Ні! Застав учня працювати, працювати самодіяльно, привчи його до того, щоб для нього було немислимо іначе, як власними силами що-небудь засвоїти”.

Теорія педагогіки підказує, а повсякденна навчальна практика, шкільна чи то вишівська, підтверджує, що знань не можна дати, їх можна лише взяти. У цьому ми й бачимо суть закону активності, який з повним правом можна назвати законом Дистервега.

Цей закон має глибоку психологічну основу. Як відомо, активність – це властивість всього живого, вона проявляється у свідомих, цілеспрямованих діях. Такий зміст активності як філософської категорії. Вона полягає в здатності до саморуху, в здатності змінювати інші об'єкти, в здатності розвивати свої внутрішні стани під впливом зовнішніх впливів.

Явище саморуху, самозміни полягає в тенденції до виходу зі стану повної врівноваженості з середовищем за рахунок внутрішніх відхилень. Однак, система поза середовищем не може бути активною. Висока активність не може бути наслідком високої ізольованості системи. Будь-яка активність обумовлена як внутрішньо, так і зовнішньо.

Розвиток активності – стадійний процес. Остання його стадія пов'язана з появою людської діяльності, основна відмінність якої від поведінки тварин по параметру активності полягає в переході від пристосування до природи, до п перетворення і творчої зміни у відповідності зі власними цілями людини...”).

Вищою формою активності є діяльність. Її характеристиками є: соціальність і продуктивність, суб'єктивність, предметність, цілеспрямованість, свідомість, опосередкованість.