Розділ 34

аступного вечора Майя зустріла Симона Ламброзо біля Пантеону. Цілий день вона провела в спеціалізованому магазині на західній околиці, де придбала акваланг і все потрібне для підводного плавання. Покупки вона склала у дві брезентові сумки. Ламброзо, теж походивши крамницями, купив потужний акумуляторний ліхтар, схожий на той, з яким гірники спускаються в шахту. Він глянув на туристів, що наминали морозиво, і посміхнувся.

— Грецький філософ Діоген блукав по Афінах з ліхтарем у руці, шукаючи хоч одну чесну людину. Ми маємо знайти дещо не менш рідкісне, Майє. І вам треба буде зробити одне фото — лишень одне — тих знаків, що приведуть нас до інших світів. — Він посміхнувся їй. — Ви готові?

Майя кивнула.

Ламброзо повів її до Кампо Марціо — бічної вулиці біля будівлі Парламенту. Пройшовши півкварталу, вони зупинилися біля дверей між входом до кав’ярні та косметичною крамницею.

— Ви маєте ключа? — спитала Майя.

Ламброзо запустив руку в глибоку кишеню свого пальта й видобув звідти пачку євро.

— Це — найкращий ключ, який тільки можна знайти в Римі. Він гучно постукав у двері, і йому відчинив старий лисий дід у гумових чоботях. Ламброзо ввічливо привітався й потис дідові руку, а потім ненав’язливо та без вульгарної згадки про гроші передав йому хабара. Лисий дід упустив їх у коридор, щось сказав італійською, а потім вийшов.

— Що він вам сказав, Симоне?

— Не дурійте, а коли закінчите розважатись, не забудьте замкнути двері.

Вони рушили коридором і невдовзі опинились у дворику, захаращеному різним непотребом, будівельними помостами та порожніми бляшанками з-під фарби. У цьому помешканні впродовж сторіч жили різні родини, але зараз воно було порожнє, а стіни з ліпниною потьмяніли від частих паводків. Усі вікна були розбиті, але на них і досі збереглися залізні ґрати. Їхнє іржаве пруття робило будівлю схожою на занедбану тюрму.

Ламброзо розчинив незамкнені двері, і вони пішли вниз сходами, всипаними тиньком. У підвалі будинку Ламброзо ввімкнув ліхтар і відчинив двері з написом італійською: НЕБЕЗПЕКА — ВХІД ЗАБОРОНЕНО.

— Звідси й далі електрики вже не буде, тому нам доведеться використовувати ліхтар, — пояснив Ламброзо. — Будьте обережні й дивіться під ноги.

Тримаючи ліхтар низько перед собою, він повільно рушив по коридору з цегельними стінами. Підлогу було встелено фанерою, покладеною на бетонні балки. Пройшовши близько п’ятнадцяти футів, Ламброзо зупинився й став навколішки біля отвору у фанерній підлозі. Майя стала поруч і, зазирнувши йому через плече, побачила сонячний годинник.

Розкопана частина Horologium Augusti перетворилася на підлогу кам’яного льоху вісім футів завширшки і футів зо двадцять завдовжки. Попри те що циферблат перебував під водою, Майя добре бачила його вапнякову поверхню з кількома вмонтованими бронзовими лініями та грецькими літерами. Німецькі археологи прибрали все камінюччя, і тепер приміщення нагадувало пограбовану гробницю. Єдиним сучасним предметом була сталева драбина дев’ять футів завдовжки, яка з’єднувала отвір у підлозі з долівкою льоху внизу.

— Спочатку — ви, — сказав Ламброзо. — Потім я подам вам устаткування та спущуся сам з ліхтарем.

Майя поставила сумки на фанеру, зняла куртку, черевики та шкарпетки і спустилася додолу, на циферблат. Вода була холодною й сягала приблизно три фути завглибшки. Ламброзо подав Майї сумки з устаткуванням, і вона повісила їх із протилежних боків на драбину.

Поки Симон знімав пальто, капелюх та черевики, Майя обстежувала льох. Коли вона рухалася, збурені нею хвильки розходились у різних напрямах і хлюпали в стіни. За багато років мінерали, що містились у воді, перетворили білу вапнякову поверхню циферблата на сірувато-кам’яну; де-не-де виднілися вибоїни, тріщини та плями. Колись бронзові лінії та грецькі літери були золотаво-жовтими й виблискували під римським сонцем, але тепер метал окислився, і вони набули темно-зеленого забарвлення.

— Ох, не люблю я цих драбин, — поремствував Ламброзо. Він поставив одну ногу на верхній щабель, наче перевіряючи його на міцність, а потім повільно спустився вниз, тримаючи в руці ліхтар. Зайшовши в куток, Майя побачила дренажний отвір у сірому кам’яному мурі. Цей отвір мав у діаметрі приблизно два фути й повністю ховався під водою. Його нижній край був на одному рівні з поверхнею циферблата.

— Звідси витікає вода?