РОЗДІЛ 35

Амара зняла ремінь і з люттю і застукала його пряжкою по міцних гратах комірки, у яку їх заштовхали.

— Гвардійці! — закричала вона, намагаючись відновити командний тон. — Гвардійці, негайно сюди!

— Нічого не вийде, — сказав Бернард, витягнувшись на піддоні біля протилежної стіни кімнати. — Вони не чують.

— Пройшло кілька годин, — сказала Амара, ходячи туди-сюди перед дверима. — Чого цей ідіот Плювус чекає?

Бернард потер бороду збоку.

— Залежить від того, наскільки він боягуз.

Вона зупинилася, щоб подивитися на нього.

— Що ти маєш на увазі?

Бернард знизав плечима.

— Якщо він амбіційний, то збирається послати своїх людей, щоб з'ясувати, що відбувається. Він буде намагатися використати ситуацію на свою користь.

— Ти думаєш, що він візьме командування на себе?

— Не повністю, ні. Ймовірно, він поклав Грема у ліжко і відправив кур'єра у Риву, щоб проінформувати їх про ситуацію та попросити вказівок.

Амара виплюнула лайку.

— Такої можливості немає. Він передбачив такий хід. Повітряні лицарі розташовані навколо гарнізону, щоб перехопити будь-яких повітряних кур'єрів.

— Він? Той чоловік біля броду? Який стріляв у Таві? — Незважаючи на те, що його тон не змінився, у словах Бернарда прозвучали нотки похмурої рішучості.

Амара склала руки на грудях і притулилась до дверей, змучена і розчарована. Якби це допомогло, вона б почала плакати.

— Так. Фіделіас. — Гірка отрута у її власному голосі навіть здивувала її, і вона повторила його ім'я спокійніше. — Фіделіас.

Бернард повернув голову, щоб поглянути на неї — настав довгий, тихий момент.

— Ти знаєш його.