РОЗДІЛ 35

— Я знаю, — сказав Бернард, і його обличчя стало яскраво-червоним. — Я не хотів. Вибач.

— Натравив на мене свою фурію.

— Вибач, — знову швидко сказав Бернард. — Брутус не завжди… моя фурія сильна, і деколи думає, що краще за мене знає, що добре для мене, а що ні. — Бернард впав на коліна. — Вибач. Я не знав, що вона це зробила, інакше ніколи би… Я маю на увазі, я… — Він похитав головою. Через деякий час він сказав: — Це було вже давно. І Брутус просто… хоче, щоб у мене все було добре.

Вона довго дивилась на нього, сидячи на лежанці, вгамовуючи свої почуття, які почали підкорятися їй. Вона підібрала ноги і огорнула коліна руками, подивившись на взуття, яке Ісана наділа на її ноги у Бернардгольді.

— Ти був одружений, — тихо сказала вона.

— Десять років тому, — сказав Бенард тихо і м'яко, слова ніби пекли його зсередини, і він викидав їх дуже швидко. — Вона померла. І моя донька теж.

— І ти не… — Вона не договорила.

Він похитав головою.

— Був зайнятий. Не хотів бути близьким ні з ким до тих пір, поки… Поки ти не поцілувала мене вчора ввечері. Напевне ти щось зачепила у мені.

Амара не змогла не вколоти його.

— Думаю, що так.

Бернард ще більше знітився і не підводив очей.

Вона втомлено розсміялася.

— Бернард. Все добре. Ти мене не образив. — І ще вона відчула, що їй це сподобалася. І було потрібно. Їй довелося напружитися, щоб не почервоніти. Одного спогаду про пристрасний поцілунок вистачало, щоб її тіло почало тремтіти.

— Якось це… неправильно. — Він подивився на неї, його очі передали його хвилювання, і, як вона подумала, його вразливість, відкриваючи, наскільки він дбав про те, що вона буде думати про це. — Ти впевнена, що все в порядку?

Вона кивнула.

— Все добре. Крім тієї обставини, що ми тут замкнуті.

— Я не думаю, що нам доведеться турбуватися про це надто довго. Ось чому я хотів поцілувати тебе. Я не мав на увазі, що це востаннє, але я захотів поцілувати тебе, бо може трапитися всяке…

— Про що ти говориш?

Бернард схилив голову вбік.