Розділ 33

— А я тобі, як людина, відповідаю, що вона не взяла. Сказала, що тут сама програма. Телевізора вона не дивитиметься, вона детектив має.

Поїзд рушав. Провідниця, що стояла на піднятому місточку, була моєю останньою надією. Я ішла поруч із вагоном, голова моя була на рівні її колін, навіть трохи нижче, моя швидкість поки що була така сама, як у поїзда. Я благально на неї дивилася й просила:

— Перекажіть пасажирці, котра мало не запізнилась, — не знаю, в якому вона купе, — та ви знаєте, про кого я. Так ось, благаю, передайте, щоб сексом вона займалася при свічках або в темряві. І щоб не роздягалася наголо, бо він злякається.

— Що? — провідниця вирячила очі. — Що ти верзеш? Ти знаєш, де знаходишся?

— Благаю вас, скажіть їй. Це дуже важливо. Як жінка ви мусите її зрозуміти!

Я вже бігла, розштовхуючи людей, бо поїзд набирав швидкість, до того ж, мусила перекричати натовп на пероні. Провідниця у відповідь плюнула в мене і зачинила двері. Я ж і далі бігла та благально дивилася на неї. Через шибку тамбуру я бачила, як вона крутила пальцем біля скроні. Собі покрути, якщо ти в цьому житті не вмієш розібратися, хто є хто й кому потрібна допомога! Розжиріла на харчах, які батьки передають дітям-студентам на чужину. Так я думала тої миті. За мною біг дідок із букетом. Він наздогнав мене й почав лупцювати по голові зів’ялими хризантемами.

— Я тобі покажу секс! Я тобі покажу! Вона здуріла, її треба було не пустити, я тепер бачу, що це ти її намовила! Ти! Ти! Вона ніколи ні на кого не дивилася! Так би й померла порядною людиною!

— Тату! — Рома скрутив старого й потяг від мене в протилежний бік.

Я стояла і дивилася на них, збиваючи з волосся зів’ялі пелюстки. Отже, у нас уже й тато замалювався. Ич, який! І сам не гам, і другому не дам. По-нашому. А Рома, замість того, щоб врізати йому добряче за роки безбатьківства, ще й татом назвав. Виявляється, це були ще й проводини кохання.

Їхали додому в метро разом із бабою Галею мовчки. Вона не могла мені пробачити Олегової присутності в моїй квартирі. Я її не збиралася поки що ні в чому переконувати й думала, що, мабуть, нічого страшного в ситуації з газетою все ж таки нема. Якщо збоку подивитися на Ромину маму, то вигляд вона має навіть непоганий. Я думаю, що середньостатистичну жінку від середньостатистичної бабусі відрізняють дві ознаки: легка хода — це перше, і відсутність м’ясистого наросту, чи сала, чи може, таких спеціальних м’язів у основі шиї — це друге. Цілком можливо, в цього горба є медична чи анатомічна назва. Тому не розумію, чому не горлати про це у всіх газетах, журналах і по радіо. Не знаю, що страшніше. Що одне, що друге однаково погано. Я інколи дивлюся на молодих дівчат — у декого з них є такий горб. Що б вони не надягли, він наводить на думки про сумне життя, в якому є місце важким сумкам, повсякденній нудній праці та відсутності надії на краще. Мені здається, що з цим можна якось боротися — є ж різні вправи гімнастичні, варто зайвий раз просто подивитися на себе в профіль, щоб не проґавити, коли починає з’являтися те, що паскудить твою статуру. Стільки красунь би тоді з’явилося на наших вулицях! Лідія Дмитрівна мала легку ходу та струнку спину. Ззаду її можна було прийняти за дівчину. Тож я можу не паритись. Чи бачила Лідія Дмитрівна Роминого батька? Чи давно Рома з ним спілкується? Якісь події в цій родині вже пройшли повз мене. Було над чим поміркувати.

Баба Галя сопла. Вона була вже без торби. Напевне, встигла віддати дари приміської землі нашій мандрівниці, молодець. Я обійняла її за плечі та засміялась:

— Прорвемося!

— Вікторіє, ти думаєш, що язиком ляпаєш?

— Ви про що? — спитала я.

Вона нахилилася до мого вуха й тихенько прошепотіла:

— Про секс.

Я зареготала. Потім замовкла й почала пригадувати, який же гарний Рома. З якою люттю він на мене дивився! А міг би сказати: «Віко, коли вся ця дурня скінчиться? Я ж розумію, що ти найкраща, наймудріша, найдобріша в світі. Давай помиримось». А я б відповіла: «Давай, тільки я з тобою не сварилась. Це ти зі мною сварився».