Розділ ЗО

— Молодий, це точно. Але все ж таки скажи, як тобі наші дівчата?

— Нормальниє дєвчонкі. Нє хуже, чєм в Пітере.

— До чого тут Пітер? І як це, не хуже? Ми кращі.

— Споріть нє буду, я нє ценітєль. Мне, єслі честно, мальчікі нравятся.

Я мало не вдавилася гумкою. І так спокійно зізнався. Крадькома роздивлялась його. Обличчя ніби затверділо. Олег дивився на мене з викликом. Я встала і підійшла до вікна. Ми саме їхали повз якусь станцію. Може, пива купити?

Я витягла з сумки гаманця і пішла до виходу. Мене наздогнав чоловік із сусіднього купе. Наввипередки з ним ми бігли по пиво, і я добігла до ятки раніше.

— Бистроногая какая! — він аж облизнувся. Я змовчала, роздумуючи, як себе поводити з новим знайомим.

Коли повернулась, Олег розкладав на білих паперових серветках тараньку.

— Риба у нас отмєнная. Везу другу, он любіт. Угощайся.

Ми пили пиво, спілкувалися, сміялися вголос. Я подумала: навіть добре, що він не може скласти конкуренцію Ромі. В такого можна закохатися. Тільки познайомились, а як із ним затишно, надійно. І ніби нічого він для цього не робить, не намагається сподобатися навмисне.

— Слухай, — спитала я, — ти часом не знаєш, що може означати 100 лєт КЖД і 300 лєт ККМВ? — це була абревіатура, що не давала мені спокою.

Олег трохи подумав.

— Гдє ти ето відєла?

Я вже забула, Кавказька то була, чи Невинномиськ. Десь там.

— Я думаю, ето значіт, што ісполнілось 300 лєт кавказскім мінєральним водам і 100 лєт іх желєзной дороге. Навєрноє так, другіх варіантов я нє віжу.

— Слава Богу, бо я так нервувала через те, що не можу розшифрувати. Ну, ніби причепилася до мене ця абревіатура! Аж тепер попустило.

— Давай вип’єм піва за 300 лєт КМВ, — запропонував Олег.

— Давай, а потім за 100 років залізниці.

На запах пива і риби з сусіднього купе зазирнув чоловік і спитав, де ми брали рибу.

— Я думал, что взял с собой. Ви так меня раздразнили запахом, полез в сумку, а оказиваєтся забил дома. Вот увєрєн бил, что брал, а сейчас смотрю, нєт в сумкє, — бідкався він.