Розділ 24

— Щоб запхати в колонію? — хлопець неприязно дивився на мене.

— Тобі повилазило? Я подібна до тих, хто має якісь стосунки з колоніями? Повір, я навіть не знаю, чи є вони тепер в Україні й чи скасували в нас смертну кару! Я просто шукаю Артура!

— Навіщо? Його шукає міліція, шукає батько. Ще й ти на додачу. Ти не родичка, бо раніше я тебе в них не бачив.

— Так, я не родичка. Розумієш, у нього старенька бабуся. Немічна, нещасна. Артур її єдина надія, єдина рідна душа у цілому світі. Коли я його знайду, можливо, вони порозуміються. А, може, й ні. Як ти вважаєш, у Артура є шанс стати нормальним онуком?

— Ти не брешеш?

Я мовчала. Невже брехуни колись комусь зізнавалися в брехні, почувши таке безглузде запитання?

Паша трохи повагався, а потім на мій превеликий подив розповів, що Артура можна знайти в комп’ютерному клубі на протилежному кінці масиву. Клуб називався Gladiator.com.ua. Здається, я бачила таку вивіску.

Десь згори Антон волав:

— Пашко, ти живий, чи яблука їси, щоб мені менше дати?

Паша гукнув:

— Та зараз я, вже їду!

— Слухай, — я намагалась усвідомити те, що не вкладалося в голові. — Навіщо Артур украв гроші?

— Хто його знає… Каже, що це не він. Але ж чого тоді втік? І ще ця резинка, якою була перев’язана пачка. Я на свої очі бачив, як вона випала з його кишені.

— А звідки він знав про гроші, як ти гадаєш?

— Я ніяк не гадаю. Втікати не треба було. Йди в клуб, там його часто бачать. А бабуся в нього була божевільна, сиділа в дранті біля під’їзду, він від неї втікав, а ми дражнилися. Не думаю, що їм треба шукати одне одного.

Я подякувала й пішла до виходу, але від дверей повернулася, бо згадала, що маю сказати Паші: в актори його поки що не приймуть навіть після рекомендації Алли Варгенталь.

— Знаєш, я просто інженер, до кінематографу не маю жодного стосунку. Коли батько буде казати, щоб ти подзвонив продюсеру, ти не дзвони, я збрехала твоєму батькові. Вибач, — зізнаватись у такому виявилося важко.

Хлопець не зрозумів, про якого продюсера я йому торочу, проте тема брехні його зачепила:

— А про те, навіщо тобі Артур, не збрехала?

— Про це ні. Про бабусю все правда. Бувай!