Розділ 11

— Добре, але швидше перевіряй. Навіть якщо не все дуже законно, я згодна.

— У тебе ж чоловік є, здається.

— Є, але його недавно звільнили з роботи. На мою зарплату живемо, а він телевізор дивиться. Я щовечора йому пиво ношу, бо він звик до нього. На, нові записники отримали, — вона простягла мені гарненького записника. — Може, тобі калькулятора поміняти, кажи, які канцтовари хочеш? Олівці не скінчилися? Тек дати? Дивись, є серветки, щоб протирати монітор…

Опинившись у робочий час на вулиці, я не знала, куди себе подіти. Зайду-но до землячки, яка працює в лікарні, тут недалечко. Мама через неї передала мені баночку трояндового варення, не дочекалась, коли я сама по нього приїду. Вже три дні варення чекає на мене, ще з’їсть хто. Може, дасть заразом яку пігулку від голови… Вона ж професіонал, спеціалізується як лікар-отоларинголог, тобто вухо-горло-ніс.

Не знаю, щоправда, в яку зміну сьогодні. Працює на швидкій, тобто, не на самій швидкій — вона сидить у кабінеті, а туди привозять, або й люди приходять на своїх двох із різними екстреними проблемами. Мирося любить нічні чергування. Вона паралельно вчиться на фармацевта. Тепер із освітою щось дивне діється, можна заочно десь учитися, можна якось дистанційно — цього я вже абсолютно не доганяю. Подруга мого дитинства була на місці. Вона тільки-но звільнилась із нічного чергування, але якісь справи, виплата зарплати чи збори не дозволяли йти відсипатись.

Я застала її за позіхами. Рота подруга прикривала розгорнутим підручником із токсикології. Побалакали про те, про се:

— Спокійна ніч сьогодні була, жодного випадку з тарганами не сталося. Зазвичай хоч по два на ніч, а трапляється.

— З якими тарганами?

— Зі звичайними. Людина спить, а вони у вухо залазять. Тоді тільки сюди треба, до нас. Ніколи не намагайся витягати таргана самотужки з вуха, чуєш, можуть бути проблеми, довірся професіоналам.

— Ти мене розводиш? У наш час — і щоб таргани? Такий рівень побутової хімії…

— У тому-то й річ. Не знаю, що у нас за люди такі. А з вигляду не завжди подумаєш, що по цьому дядькові чи по цій пані вночі таке лазить спокійнісінько.

— І що ти з тарганами робиш?

— Що роблю — виймаю, звісно! Деколи, якщо самі пацієнти починають витягати ще вдома, розірвуть того таргана на шматки, тоді морока.

Я уявила, як у вусі щось перебирає лапками, лоскоче — стало бридко. Щоб якось вгамувати позиви до блювання, вихопила у Миросі з рук підручник і розгорнула на першій-ліпшій сторінці. Це була середина розділу про отруєння ртуттю. І знову клята ртуть! Я вже стільки про неї знаю всього! Та, виявляється, далеко не все — цим знанням не буде меж. Професіонали знають незрівнянно більше. Матір Божа, що ж це діється таке навкруги, навіщо мені ще ці проблеми?

— Миросю, дай мені цю книжку з собою. Я відксерю деякі сторінки й тобі завтра поверну! Ну, будь ласочка, плізоньки!

— Бери… Дивна ти якась. Воно тобі треба? Мені самій після читання на ніч або вночі під час чергування таке верзеться! Усі симптоми отруєння маю, хоч не читай зовсім.

— Ще й як треба! Добре, що зайшла до тебе. А варення заберу завтра. Поспішаю, вибачай.

— Ти ж просила щось від голови! Зачекай хвилинку.

— Не треба, вже все минулося, у тебе тут повітря медичне, може, від цього.

— Стривай, а як Рома?