Розділ 11

— Хочу. Мрію вдень і вночі. Я хочу бути впевненою, хочу мати захист, не хочу вечорами чекати на п’яницю — я майже вірила тому, що говорила.

— А батьки знають?

— Аякже. Дуже добре знають, вони вболівають, щоб у мене усе вийшло, як задумано.

— Але якось я бачив вас із хлопцем. Він знає?

— Аякже, — я сказала, а потім подумала про те, що верзу. Бідолашний Ромо, пробач мені мій ідіотизм та дурнуватий язик. А уста при цьому вимовили: — Він сам мені й порадив. Їдь, каже, за кордон, може, щаслива будеш і мені допоможеш на ноги стати… Щоправда, мене саму дещо непокоїть цей їхній глобалізм, а так нічого, живуть люди й там.

— Але ж менталітет, у вас же інший менталітет, ніж у тих заморських женихів?

— У нас із вами теж інший, і нічого, влаштовуємось якось, правда? А наче нічого спільного!

— Віко, отямтеся, подивіться навкруги, подивіться на себе! Ви ще така молода, освічена, симпатична. Ви здатні зробити щасливим хорошого хлопця тут, навіщо воно вам? Ви у нас хто, інженер першої категорії? Я згоден зробити вас провідним інженером, відповідно, з підвищенням окладу. Тільки забудьте про ту шлюбну агенцію. Згода?

— За симпатичну дякую, але запізно, я вже вирішила. Оклад можете підвищити, я не проти. І провідного давайте. А свою дружину пильнуйте, вона теж може від вас втекти, ви ж, здається, часто на роботі затримуєтесь. А може, вона вже знайшла собі кого через шлюбну агенцію сусідки? Не помічали? Вони не товаришують? У інтернеті не сидить ночами?

— Моя дружина? Сидить у інтернеті, дійсно сидить. Каже, що погоду на завтра дивиться і всілякі розсилки про ремонт читає. Та вона ж стара вже для таких радикальних кроків! Нісенітниця повна.

— Стара? Що ви собі дозволяєте? Знаєте, як нас за кордоном цінують?

— Ой-ой, налякали! Хай їде! Лікті кусатиме!

— Може, вже пізно, потім ви самі лікті кусати почнете, а дружини вже не буде! Подумайте, не спускайте з неї ока, — я підхопилася, щосили грюкнула дверима, вибігаючи з кабінету, й штовхнула ненароком секретарку, яка підслуховувала. Вона дивилася на мене закоханими очима:

— То це правда?

— Що?!

— Що нас там хочуть?

— Ще й яка правда! — оком не змигнувши, впевнено збрехала я. Нехай потішиться.

— Нас ненавидять жінки Німеччини, бо ми їм сім’ї руйнуємо. Як тільки німець бачить когось із нас, він кидає німкеню, моментально кидає, і навіки закохується в нас. І не тільки німець.

— А ще хто?

— Усі народи світу.