Розділ 10

Отрута від Меркурія

— До чого тут ви? І чому це ви не поспішаєте? Вам годилось би поспішати на своє робоче місце й більше ніколи без мого дозволу не переступати порогу мого кабінету. Якщо не хочете неприємностей, звичайно. Серйозних неприємностей. Ваші сьогоднішні проблеми можуть здатися вам дитячими іграми, це я вам гарантую.

Тут у кабінет із дипломатом і парасолькою в руці ввірвався начальник суміжного відділу, здається, звали його Олександром Борисовичем. Він ковзнув по мені байдужим поглядом, не привітався навіть — настільки я була не цікава йому — і вигукнув:

— Ти ще не готовий? Де моя кава? Поки їхав ліфтом, її могли зварити! Що в тебе за секретарка? Якщо лінива, не розуміє з першого разу — жени, їх перевиховати неможливо, з власного досвіду знаю. Низький старт, чуєш, на нас чекають. Вони нам потрібні, а не ми їм. А ти, як маленький, граєшся тут.

Я сповзла зі шкіряного крісла й тихенько вийшла. Отже, випила чужу каву, намагалася влізти в чужу душу. Але ж хотілося як краще. Ну чого він стидається своїх почуттів, кохання ж вічне. Секретарка побігла з кавою в кабінет, я чомусь стояла біля її столу, аж поки вона не повернулась. Інна глянула на мене співчутливо:

— Що ти ще втнула? Щось із роботою? Сказав, щоб тебе близько до кабінету не підпускала.

Я пішла. Вона мене наздогнала:

— Іще одне. Сказав, щоб я відмічала, коли ти приходиш, коли йдеш додому, коли на обід і коли з обіду. Мовляв, розпустилися співробітники, треба покласти цьому край. Ось із тебе й почав. Проте, як на мене, я б почала з когось іншого, неважко здогадатися, з кого. Ну все, я могла б і не попереджати тебе, колись моя доброта мене і…

Тут із кабінету швидкою ходою вийшли шеф та цей Олександр Борисович. Інну миттєво відкинуло від мене на кілька метрів. Вона заверещала:

— Скільки можна повторювати про ідентифікаційний код? Уже місяць не можу від вас дочекатися! Завтра останній термін.

Що вона верзе? Я ще минулого тижня код їй принесла, до речі, єдина з нашої кімнати, решта забули й до цього часу не поприносили. У Віктора Степановича був задоволений вигляд. Нічого, я достукаюсь до його душі, хоча, бачу, грюкати доведеться добряче.

На робочому місці не сиділося. Треба було хоч кого-небудь опитати. Подумки склала список. Не такий уже й довгий, як виявилось. Хто на пенсії, хто знайшов собі іншу роботу, де платять більше. В сусідній кімнаті працювала жінка, спроможна пролити світло на ситуацію зі старими кадрами. Казали, за минулих часів була профспілковим лідером, розподіляла якісь блага. Сьогодні важко уявити її на барикадах боротьби за права народу. Лех Валенса місцевого розливу спав на робочому місці з роззявленим ротом та схиленою на плече головою. Ого, ще й хропе. Про цю особливість її — спати на робочому місці при нагоді — хтось згадував, але на свої очі я таке бачила вперше. Будити, чи ні — трохи повагалась, зрештою вирішила розбудити, все ж таки робочий час, за що ж їй гроші платять?

Тихенько постукала по столі, як стукають у зачинені двері. Жінка розплющила очі та почала щось писати на чистому аркуші, що лежав перед нею. Виявляється, спала вона з ручкою напоготові. Логічно. Замислилась, мовляв, проблеми. Моє запитання про Галину її не здивувало. Виявилося, що знала її, ще й дуже добре. Ця Галина навіть сиділа в сусідній кімнаті, якраз там, де знайшли ртуть. Галина і наша профспілкова діячка не приятелювали, може, через різницю у віці, а може, просто не мали спільних уподобань та інтересів, зрештою, мене це не має аж надто цікавити. Приятельки в Галини, виявляється, були, одна з них мешкала в будинку, цілий під’їзд якого заселений працівниками нашого інституту. Тоді так давали квартири. То не дають декілька років, а потім враз майже весь під’їзд своїми заселяють.

— Будинок помітний, біля зупинки тролейбуса, тільки не знаю, який номер квартири, п’ятий поверх, а може, сьомий, однокімнатна квартира, через неї ще проблеми якісь були, саме через поверх. Хтось не хотів дев’ятого, вимагав дати йому квартиру нижче, через це й запам’ятала. Можеш номер квартири у шефа запитати, він також у тому будинку мешкає.

Цього тільки й бракувало! Я злякалася:

— Не треба до шефа, він поїхав у справах. Знайду якось сама. Дякую.

— Нема за що. А навіщо тобі це потрібно?

До відповіді я була не зовсім готова. Справді, навіщо? Скоро старенька, мама Галини, випишеться з лікарні й сама буде займатися пошуками онука. Але я відповіла:

— Мені казали, що мама покійної вашої співробітниці шиє ковдри з клаптиків тканини, печворк називається техніка, хочу замовити.

Та, схоже, моя відповідь її не цікавила.

— Печворк? Не пам’ятаю, щоб хтось — чи мама, чи дочка — вміли щось таке робити, але всяке буває, може, й навчилась, як дочки не стало. Привіт передавай, якщо побачиш.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Отрута від Меркурія» автора Ковальська Ксенія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 10“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи