Розділ «Радянський союз після другої світової війни»

У1946-1948 pp. керівництво КПРС здійснило наступ на творчу інтелігенцію. Були прийняті рішення щодо редакцій низки журналів, кінофільмів, репертуару драматичних театрів, у яких відомі письменники і поети, драматурги і композитори звинувачувалися в антирадянщині і плазуванні перед Заходом.

Уже 1946 р. Сталін розпочинає багатоходову комбінацію проти свого оточення. Мабуть, першим у цю комбінацію потрапляє його перший заступник з оборонного відомства, герой війни маршал Г.К. Жуков, якого звільняють з усіх посад і призначають на посаду командувача одного з військових округів, а пізніше виводять зі складу ЦК партії. Ще 1 травня 1946 р. Г.М. Маленков підіймається третім на Ленінський мавзолей, слідом за Сталіним і Берією, а 4 травня Сталін звільняє його від обов'язків секретаря ЦК.

З квітня 1947 р. працівникам МДБ і МВС нав'язується думка, що якщо США стали тепер нашими потенційними противниками, а євреї там відіграють провідну роль в економіці і політиці, то і їхніх радянських союзників необхідно розглядати як потенційних шпигунів. На цій основі спочатку вбивають голову Єврейського антифашистського комітету, а потім здійснюють огульні арешти його активістів. Виникає так звана "ленінградська справа", в якій 0.0. Родіонова (голова Ради Міністрів РРФСР) звинувачують у неправильній розстановці кадрів у Ленінграді (раніше він працював там). З посади міністра закордонних справ звільняють В.М. Молотова (дружина - єврейка), з посади міністра зовнішньої торгівлі - А.І. Мікояна (сват Кузнєцова, одного з провідних звинувачуваних у "ленінградській справі"). Одночасно фабрикується справа проти голови Держплану СРСР, відомого вченого-економіста М.О. Вознесенського.

Влітку 1951 р. Сталін ліквідує вище керівництво Міністерства державної безпеки на чолі з B.C. Абаку мовим. Безпосереднім наслідком цього стала нова справа про так звану Мінгрельську націоналістичну організацію, яка начебто ставила за мету ліквідацію радянської влади в Грузії.

1952-1953 рр. була порушена "справа лікарів", які обслуговували Сталіна і його найближче оточення. їх звинуватили в належності до шпигунської організації та в намірі здійснити терористичні акти проти державних і партійних діячів. "Справа лікарів" тісно пов'язувалася з євреями-шпигунами, адже з восьми заарештованих відомих кремлівських лікарів шість були євреями. Вони немов діяли за завданням міжнародної єврейської буржуазно-націоналістичної організації ДЖОЙНТ, створеної американською розвідкою. На середину березня 1953 р. готувався грандіозний судовий процес, який повинен був завершитися смертельними вироками і публічними стратами. Слідом за цим мала відбутися масова депортація євреїв, для чого за завданням Сталіна Міністерство оборони готувало великі військові ешелони.

В останні роки життя у Сталіна посилився склероз мозкових артерій, що супроводжувалося порушенням низки функцій його нервової системи. Його підозрілість перейшла у манію переслідування.

28 лютого 1953 р. у Сталіна на підмосковній дачі Кунцево відбулася чергова застольна, після якої він кілька днів не давав про себе знати. 2 березня охорона повідомила в Кремль: "Не виходить, не телефонує, не відповідає". Коли на дачу з'явилися члени Політбюро, Сталін один помирав у своїй кімнаті. 5 березня лікарі констатували смерть.

Тридцять років Сталін керував величезною країною, в якій проводився перший у світі соціалістичний експеримент. За цей час країна пройшла індустріалізацію, насильницьку колективізацію, хвилі масового терору, руйнуючу війну і перетворилася в одну з двох наддержав з атомною зброєю, які тримали в руках долю світу. СРСР володів найбільшою сухопутною армією світу і посів друге місце після США за промисловістю, що вдалося досягти завдяки тотальній системі управління. Проте в умовах цієї системи виникла глибока суперечність між необхідністю змін у соціально-політичній і економічній сферах і нездатністю державного апарату усвідомити та здійснити ці зміни.

"Відлига" (1953-1964)

Смерть Й.В. Сталіна в березні 1953 р. викликала в радянському суспільстві широку палітру настроїв. Проте смерть вождя полегшила пошуки виходу з суперечностей, які охопили всі сфери суспільного життя.

Хрущовська "відлига" охоплює процес десталінізації, перетворення в суспільно-політичному житті, оновлення партії, перетворення в економії та лібералізацію зовнішньополітичного курсу.

Уже навесні 1953 р. були проведені зміни у складі партійного і державного керівництва. Секретаріат ЦК партії очолив М.С. Хрущов - відомий партійний діяч, який багато років керував великими партійними організаціями. Головою Ради Міністрів був призначений Г.М. Маленков.

Перші кроки на шляху відновлення законності в країні були здійснені у квітні 1953 р., коли припинилося слідство у "справі лікарів", звільнили учасників "мінгрельської справи". Був заарештований міністр внутрішніх справ (об'єднання МВС і КДБ) Л.П. Берія як "ворог народу" і відданий під суд. У пресі розпочалася критика культу особи Сталіна. Здійснювалася робота з реабілітації невинних жертв репресій. На початок 1956 р. було реабілітовано 16 тис. осіб.

Важливою віхою в процесі десталінізації став XX з'їзд КПРС, на закритому засіданні якого М. Хрущов проголосив доповідь "Про культ особи і його наслідки".

У доповіді наводилися численні факти про масові репресії та депортації народів у 39-ті - 40-ві роки. Причини їх пов 'язувалися з культом особи Й. Сталіна, з рисами його характеру і відступом від марксистського-ленінського вчення про роль особи в історії. Після з'їзду була прийнята відповідна постанова ЦККПРС про культ особи. Проте доповідь М. Хрущова не оприлюднили.

З метою зміцнення законності була здійснена реформа системи правопорядку, правосуддя, розроблене і затверджене нове кримінальне законодавство, прийняте положення про прокурорський нагляд. З депортованих народів зняли необґрунтовані звинувачення і відновили автономію. Не призупинилась робота з реабілітації жертв репресій, проте вона була непослідовна. Реабілітація не торкнулась багатьох видатних і державних діячів, репресованих у 30-ті роки радянських корейців і виселених у роки війни кримських татар і німців.

Разом з тим політика десталінізації викликала незадоволення консервативних, просталінських сил. 1957 р. група партійних лідерів на чолі з Г.М. Маленковим, В.М. Молотовим і Л.М. Кагано-вичем зробила спробу скинути М. Хрущова. Проте спроба не вдалася і пленум ЦК партії виключив лідерів групи з партії та зняв їх з посад.

Ліквідація "опозиції" дала можливість здійснити зміни в складі вищих органів влади. З посади Голови Верховної Ради СРСР звільнили К.Є. Ворошилова, з посади міністра оборони - маршала Г.К. Жукова, який відіграв вирішальну роль у збереженні на посаді М.С. Хрущова. Незабаром останній став і головою уряду, і першим секретарем ЦК партії, де виявив суб'єктивізм і волюнтаризм у здійсненні політичної лінії. Саме під його керівництвом 1961 р. на черговому XXII з'їзді КПРС була прийнята нова програма партії, яка проголошувала будівництво комунізму через двадцять років: досягнення найвищого у світі виробництва продукції на одну особу, перехід до комуністичного самоврядування і виховання нової людини комуністичного суспільства.

Виконання цих завдань не мали матеріальної перспективи; швидке вирішення соціальних питань не мало ніякого підтвердження. Більше того, значно погіршувалося матеріальне становище мас, що викликало протести населення. В деяких регіонах, зокрема в Новочеркаську, проти людей була використана зброя.

М.С. Хрущов і його оточення намагалися здійснити курс економічних реформ, особливо в сільському господарстві, для того, щоб забезпечити населення продовольством. Підвищувалися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, вдосконалювалася податкова політика, збільшувалося фінансування галузей агросфери. Якщо 1955 р. 7 % загального обсягу капіталовкладень спрямовувалося в агросферу, то 1956 р. - 18 %. Значно збільшилося постачання селу сільськогосподарської техніки. 1954 р. розпочалося освоєння цілинних земель. Усі заходи в галузі сільськогосподарської політики сприяли окремим успіхам, проте докорінного поліпшення сільськогосподарського виробництва не відбулося. А викуп колгоспами в МТС (машинно-тракторних станцій) техніки на кабальних умовах лише підірвав економіку багатьох господарств. Продовжували діяти силові методи управління галузями агросфери. В результаті не до кінця продуманої сільськогосподарської політики СРСР вимушений був купувати хліб за кордоном.