Розділ «Радянський союз після другої світової війни»

Інтелігенція аж ніяк не приховувала саркастичного ставлення до партійного "авторитета", а так само до догідливої бюрократичної верхівки. З'являлися байки, притчі, анекдоти, персонаж яких легко впізнавався після перших слів. Це неабияк турбувало наближених, бо створювало загрозу їх власному розкошуванню.

Нового генсека Ю.В. Андропова (листопад 1982 р.) по-різному було зустрінуто в суспільстві. Прагнення демократії, незламне в дисидентах, захисниках людських прав і свобод, які жорстоко придушував Андропов (16 років - голова КДБ), було несумісне з визнанням його генсеком. Однак були і ті, які знудилися за "сильною рукою", яку вбачали в наступнику Брежнєва. Новий генсек провів низку кадрових змін, значну увагу приділяв боротьбі з бюрократизмом, безгосподарністю і корупцією. Населенню країни запам'яталися "облави" на прохідних підприємств і установ, міліцейські наскоки на клуби і кінотеатри для виявлення прогульників, штрафні санкції, вирахування із заробітної плати. Проте заходи з "наведення порядку" не привели до бажаних результатів, хоча широкі маси сподівалися на оздоровлення морально-політичного клімату.

Наступник Андропова К.У. Черненко (квітень 1984 р.) не прагнув до проведення в країні якихось реформ. Кадровий партійний працівник, який на старість років став генсеком, нічого не встиг зробити. Проте процес реформування радянського суспільства був незворотний. Смерть Сталіна, XX з'їзд КПРС і критика культу особи, "відлига", дисидентський рух, безперечно, робили радянське суспільство суттєво іншим. Воно вже не було суто тоталітарним: у його глибинах зароджувались мікрочастини громадянського вигляду. Хоча і повільно, але лібералізувалися багатолітні порядки, які у творців і захисників репресивного режиму, будівничих адміністративно-командної системи вважалися непохитними.

"Перебудова" та розпад СРСР (1985-1991)

Розпаду СРСР передували декілька основних причин. І. Криза соціальної сфери наприкінці перебудови:

o станом на 1988 р. рівень життя народних мас значно погіршився;

o гострою залишалася житлова проблема;

o різко підвищилися ціни на товари першої необхідності (за 1990 р. - у 8 разів).

Отже, перебудова, для якої були всі необхідні передумови (науково-технічний потенціал, величезні запаси природних ресурсів, висококваліфіковані кадри фахівців у всіх галузях народного господарства) призвела до розпаду унітарної держави, хоча мала на меті 'й зміцнення.

Такий перебіг подій - закономірне явище. Концепція перебудови від початку містила серйозні суперечності. Вона намагалася поєднати:

1) централізоване планування з ринковими відносинами;

2) збереження монополії КПРС на владу з демократизацією та політичним плюралізмом;

3) зміцнення унітарної держави з розширенням прав республік.

Тому перебудова мала такі наслідки:

1) в економічній сфері половинчасте реформування не тільки не стабілізувало розвиток народного господарства, а й ще більше його розбалансувало;

2) у політичній сфері непослідовні реформи, часто суперечливі, спричинили розкол суспільства, жорстке протистояння між реформаторами і консервативними силами. Консерватори вбачали в перебудові загрозу своїм інтересам. Оплотом цих сил були партійні апарати всіх рівнів. Системна криза призвела до розбіжностей в інтересах республік і центру.

Отже, основні причини краху перебудови такі:

1) відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів та пов'язаних із цим серйозних прорахунків у зовнішній і внутрішній політиці;

2) відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, його нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних та економічних реформ; неприпустимо низький інтелектуальний рівень керівників компартії та держави;

3) шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату;