Розділ «Світ після другої світової війни»

22 листопада 1963 р. Кеннеді під час візиту в м. Даллас (штат Техас) було вбито. Віце-президент Ліндон Джонсон приступив до виконання обов'язків президента. Джонсон поставив завдання побудувати "велике суспільство". Головним у цьому була програма "боротьби з бідністю". Були здійснені заходи з професійної підготовки молоді, яка не мала змоги вчитися чи працювати, професійної перепідготовки дорослих безробітних. Велика увага приділялася заходам боротьби зі злиденністю у сільських районах. Близько 40 % федерального бюджету було виділено на соціальні проблеми. В 60-ті роки небаченого розмаху досяг рух за громадянську рівноправність. 1963 р. у Вашингтоні провели 230-тисяч-ну демонстрацію за расову рівноправність. Цей рух збігається з піднесенням молодіжного, студентського руху, спрямованого проти цінностей суспільства споживання. Боротьба за перебудову і демократизацію системи освіти переросла в рух проти в'єтнамської війни. Прагнення США захистити уряд Південного В'єтнаму від зовнішньої та внутрішньої комуністичної загрози призвело країну до втягнення з 1964 р. в широкомасштабну агресію в Індокитаї. Так 60-ті роки стали часом широкого суспільно-політичного піднесення. Обстановка в країні була надзвичайно напруженою. Відбулася серія політичних вбивств. 1968 р. вбили лідерів руху проти расової дискримінації - Мартіна Лютера Кінга, сенатора Роберта Кеннеді.

Невдоволення політикою демократів привело до перемоги на президентських виборах республіканця Річарда Ніксона. Воєнно-політичні невдачі США у В'єтнамі та пов'язана а ними активізація антивоєнного руху наприкінці 60-х років примусили адміністрацію Ніксона оголосити про поетапне виведення американських військ з Індокитаю. Але повільність цього процесу в поєднанні з посиленням бомбардувань з повітря спричинили зростання антивоєнної активності, зокрема масових акцій громадської непокори. У січні 1973 р. в Парижі США підписали угоду про припинення війни у В'єтнамі. Після першого візиту Шксона в Москву в травні 1972 р. і підписання важливих радянсько-американських договорів (особливо щодо обмеження стратегічних озброєнь) розпочався процес розрядки напруженості у відносинах між США і СРСР. Внутрішнє життя США ускладнювалося економічними кризами, спричиненими надмірними витратами на війну і розвиток НТР. Найгострішою була паливно-енергетична криза 1974-1975 рр., викликана стрибком цін на нафту в 1974 р.

У червні 1972 р. під час передвиборної кампанії до штаб-квартири Демократичної партії в готелі "Уотергейт" проникли політичні конкуренти з Республіканської партії, щоб встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були викриті й арештовані, виник "уотергейтеький скандал". У результаті розслідування президент Р. Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Його місце зайняв віце-президент Джеральд Форд. Престиж Республіканської партії упав і на президентських виборах 1976 р. перемогу здобув демократ Д жим мі Картер.

Адміністрація Картера у внутрішній політиці намагалася подолати енергетичну кризу першої половини 70-х років. Незважаючи на значні зусилля у боротьбі з інфляцією, економічний стан країни на межі 70-80-х років погіршився: зростав дефіцит федерального бюджету, збільшувалося безробіття. 1980 р. в США виникла чергова економічна криза. У внутрішньополітичному житті США активізувалися праві неоконсервативні сили. Найприк-метнішою рисою діяльності Картера стала політика захисту прав людини у світі. Незважаючи на продовження діалогу між США і СРСР (у червні 1979 р. був підписаний другий договір про обмеження стратегічних озброєнь - ОСО-2), відносини між ними погіршувалися; особливого загострення вони набули після того, як у грудні 1979 р. Москва направила в Афганістан свої збройні сили. Вашингтон відмовився від ратифікації ОСО-2, згорнув двосторонні відносини, бойкотував Олімпійські ігри в Москві влітку 1980 р. Критичне ставлення американців до економічної політики адміністрації Картера, до провалів у сфері зовнішньої політики (як слабкість США розглядалася неспроможність адміністрації звільнити американських дипломатів, захоплених 1979 р. у Тегерані як заручників) привело до перемоги на президентських виборах 1980 р. республіканцяРональда Рейгана (1984 р. переобраний на другий термін).

Внутрішня політика адміністрації Рейгана будувалася на переконанні, що нація процвітатиме, коли приватний сектор економіки буде звільнений від надмірного державного контролю й втручання. Збільшення витрат американців на споживання, заощадження та інвестиції Рейган намагався досягти шляхом значного скорочення податків на прибуток. Одночасно суттєво зменшувалися соціальні витрати, вводилися нові пільги для підприємців. Спочатку безробіття зросло майже вдвоє, але інфляція була зупинена, а з 1983 р. розпочалося економічне піднесення країни; з 1982 до 1987 р. в американській економіці було створено 13 млн нових робітничих місць. Одночасно адміністрація здійснила найбільшу для мирного часу програму переозброєння. 31980 до

1986 р. військовий бюджет США зріс на 50 %. У 1986 р. розпочалася робота над створенням протиракетної оборони США з елементами космічного базування ("Стратегічна оборонна ініціатива" - COI). Антикомуністична риторика в дусі 50-х років супроводжувалася загостренням протистояння з СРСР у різних регіонах світу. Проте Рейган виявився достатньо гнучким політиком, щоб сісти за стіл переговорів з радянським лідером Михайлом Горбачовим у 1985 р. і відкрити нову сторінку в американсько-радянських відносинах, що врешті-решт привело до завершення "холодної війни". Найбільш значними стали угоди США з СРСР у грудні

1987 р. про ліквідацію ракет середнього та меншого радіуса дії і домовленість про подальше обмеження стратегічних озброєнь.

1988 р. президентом був обраний Джордж Буш, який 8 років до цього займав посаду віце-президента. Буш загалом продовжив внутрішню і зовнішню політику свого попередника. США і СРСР підписали 1989 р. Угоду про знищення і невиробництво хімічної зброї, 1990 р. - Договір про безпеку і співробітництво в Європі, 1991 р. - Договір про скорочення стратегічних озброєнь. США і СРСР координували свою зовнішню політику в подоланні агресії Іраку проти Кувейту в 1990-1991 рр. Попри зовнішньополітичні успіхи, республіканську адміністрацію критикували через економічний спад та інші внутрішні проблеми і на президентських виборах 1992 р. зазнала поразки. Президентом був обраний представник Демократичної партії, губернатор штату Арканзас Віль-ям (Білл) Клінтон, віце-президентом - Альберт(Ел) Гор. 1996 р. вони були переобрані на наступний чотирирічний термін. Економічна програма Клінтона будувалася на зменшенні урядових витрат (скорочення бюджетної заборгованості країни), збільшенні податків на прибутки заможних людей за збереження рівня податків на середній клас. Намагання адміністрації Клінтона зберегти витрати на освіту, охорону здоров'я" охорону навколишнього середовища та інші соціальні сфери наштовхнулися на опір республіканців у Конгресі, які голосували проти підвищення податків на монополії та проти збільшення видатків на соціальні потреби. Ситуація ще більше ускладнилася, коли в 1994 р. внаслідок проміжних виборів у сенаті і палаті представників Конгресу більшість здобули республіканці. Але, всупереч розходженням між демократами і республіканцями, економіка США в другій половині 90-х років переживала піднесення. Протягом 90-х років США мали найбільш конкурентоспроможну економіку. За допомогою жорстких фінансових обмежень у видатковій частині бюджету і збільшення податкових надходжень адміністрація Клінтона ліквідувала величезний (290 млрд дол.) федеральний дефіцит, створила понад 14 млн нових робочих місць, досягла найнижчого за останню четверть XX ст. рівня безробіття та найнижчих темпів інфляції, сприяла збільшенню споживчого попиту американців. Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з об'єднаною Європою США уклали угоду про утворення Північноамериканської вони вільної торгівлі (НАФТА) з Канадою і Мексикою (набрала чинності 1995 р.).

Зовнішньополітична діяльність адміністрації Клінтона пройшла складну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, викликаної поразкою СРСР у "холодній війні" та його розпадом. Пріоритетне значення у зовнішній політиці надається збереженню лідерства США у світі, вигідної для Заходу геополітичної карти Європи, НАТО як гаранта європейської безпеки. Америка все ще радикально не скоротила свій військовий бюджет і утримує власні військові бази в різних регіонах Європи та Азії, пояснюючи це можливим відродженням російського імперіалізму. 1994 р. Клінтон виступив ініціатором програми "Партнерство заради миру", що пропонує співробітництво, а в майбутньому членство в НАТО колишнім країнам "соціалістичної співдружності", насамперед Польщі, Угорщині, Чехії. Це викликало ускладнення у відносинах США і Росії, яка рішуче виступила проти розширення НАТО на Схід. Адміністрація Клінтона розгорнула широку миротворчу діяльність на Близькому Сході, втрутилася в боснійську кризу, підтримавши Хорватію і змусивши боснійських мусульман і сербів погодитися з запропонованим мирним планом, нормалізувала відносини з В'єтнамом, Китаєм. Одночасно адміністрація здійснювала односторонні, переважно силові, акції проти небажаних їм політичних режимів і окремих політиків. Наприклад, Вашингтон наклав санкції на неамериканські компанії, що підтримують ділові відносини з Кубою, Іраном, Лівією; взяв на себе санкціонування ООН право карати Ірак, завдавши по його території ракетні удари (останній раз у вересні 1996 р.). Це свідчило, що зі зникненням опозиції наддержави в особі СРСР у правлячих колах США посилилися неоглобалістські настрої.

На президентських виборах у листопаді 2000 р. перемогу здобула Республіканська партія. 43-м президентом США став Джордж Буш-молодший. Адміністрація Буша проголосила стратегічною метою утвердження домінуючого становища США в системі міжнародних відносин. Військовий бюджет США зріс із 310 млрд дол. у 2001 р. до понад 450 млрд у 2007. Посилилась увага до воєнно-стратегічних проблем, зокрема було проголошено необхідність створення Національної системи протиракетної оборони. Вихід США за рамки обмежень Договору про ПРО від 1972 р. Дж. Буш обґрунтовував наявністю загроз і небезпеки в сучасному світі. Адміністрація Дж. Буша-молодшого заявила про незацікавленість у ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, а також у створенні глобального механізму контролю за забороною біологічної зброї, сприяла вступу до НАТО держав Цент-рально-Східної Європи, зокрема в березні 1999 р. Польщі, Угорщині, Чехії. Важливе місце в зовнішній політиці США посіла боротьба з міжнародним тероризмом, особливо після терористичних атак захопленими американськими літаками хмарочосів Нью-Йорка і Пентагона у Вашингтоні 11 вересня 2001р. США створили широку антитерористичну коаліцію, яка в жовтні 2001 р. розпочала бойові дії проти фундаменталістського ісламського уряду Талібану в Афганістані, який надав притулок міжнародній терористичній організації "Аль-Каїда". Характерною рисою зовнішньополітичного курсу адміністрації Дж. Буша-молод-щого стала односторонність в ухваленні рішень із міжнародних проблем, що, зокрема, виявилося у розв'язанні в березні 2003 р. війни проти режиму С. Хусейна в Іраку. Американська окупація Іраку ускладнила відносини між США і західноєвропейськими державами, зокрема Францією і Німеччиною. Американські війська не знайшли жодних слідів зброї масового знищення, звинувачення в наявності якої стало приводом до початку війни. Намагання США створити в Іраку проамериканський уряд призвели до антиамериканського повстання, яке набрало широких масштабів. Опора США на етнорелігійну групу шиїтів викликала збройну боротьбу сунітів проти американських військовослужбовців і шиїтів. Спроби США переломити ситуацію в Іраку за допомогою силових методів, воєнним шляхом, не мали успіху. Навіть збільшення в 2007 р. контингенту американських військ в Іраку було приречене на провал. Війна в Іраку забрала життя понад З тис. американців, а понад 20 тис. було поранено. Іракська кампанія адміністрації Дж. Буша-молодшого втратила підтримку в

Конгресі і в американського народу. В листопаді 2008 р. вона була змушена укласти угоду про виведення американських військ (близько 150 тис. солдат) із Іраку до 31 грудня 2011 р.

Економічна програма Дж. Буша-молодшого будувалася на зменшенні податків, стимулюванні підприємницької діяльності та скороченні регулярної дії федерального управління. Податкова політика адміністрації призвела до скорочення надходжень до федерального бюджету. У 2003 р. дефіцит державного бюджету становив 521 млрд дол. Через два роки витрати на ведення війни в Афганістані та Іраку зумовили збільшення федерального боргу до 1 трлн дол. У країні зросло безробіття - лише в промисловості було втрачено 3 млн робочих місць. Попри поступальний розвиток темпи зростання економіки США на початку XXI ст. дещо загальмувалися (становили 2-3 % ВВП).

Незважаючи на критику з боку опонентів і суперників адміністрації за її провали у внутрішній та зовнішній політиці, на президентських виборах у 2004 р. Дж. Буш-молодший був переобраний на другий термін. Але продовження непопулярної війни в Іраку, збільшення державного боргу, зменшення соціальних гарантій, падіння авторитету США на міжнародній арені - все це підірвало позиції неоконсерваторів, на яких спиралася адміністрація. Економічний і політичний курс республіканців вичерпав себе і країна вступила у застій. Світова економічна криза лише поглибила ситуацію. На президентських виборах 4 листопада 2008 р. переміг кандидат від Демократичної партії 47-річний Барак Хусейн Обама. Він став 44-м президентом США і першим американським президентом з темним кольором шкіри. Барак Обама запропонував програму змін, яка сподобалася більшості американців. На виборах демократи отримали більшість у Конгресі (233 місця з 435 у палаті представників і 51 місце зі 100 у сенаті), а тому бюджет країни буде в руках Обами.

Зв'язки США з українським народом мають давні традиції. Ще у 80-ті роки XIX ст. розпочалося масове переселення українців до США. Нині українська етнічна громада в США нараховує близько 2 млн осіб, більшість з яких (80%) там і народилися. Найвідомішим центром українознавства в США є Український науковий інститут при Гарвардському університеті, що досліджує історію та культуру України. Дослідницькою і видавничою діяльністю займаються Українська академія мистецтв і наук, Український соціологічний інститут, Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка.

США визнали незалежну Україну 25 грудня 1991 p., дипломатичні відносини були встановлені в січні 1992 р. Перші 2-2,5 роки існування української держави Вашингтон фактично блокував політичні й економічні контакти з нею. Україна була об'єктом неприкритого американського тиску, щоб змусити її відмовитися від ядерної зброї. У січні 1994 р. відбулася зустріч тодішнього президента України Л. Кравчука з президентом Б. Клінтоном, літак якого на шляху до Москви приземлився в Борисполі. 14 січня 1994 р. США, Росія й Україна підписали тристоронню угоду, за якою Україна зобов'язувалася вивезти зі своєї території зброю. Клінтон дав запевнення про гарантії безпеки України та обіцяв надати їй відповідну фінансову допомогу на ядерне роззброєння. Під час візиту Л. Кучми до США в листопаді 1994 р. було підписано Хартію американсько-українського партнерства, дружби й співробітництва. Новим кроком у розвитку відносин між США й Україною став офіційний візит президента Б. Клінтона в Україну в травні 1995 р. 1996 р. Україна вийшла на третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) серед отримувачів фінансово-економічної допомоги США. Україні надано статус країни найбільшого сприяння в торгівлі зі США. Попри періоди спаду й активізації політики Клінтона щодо України вона характеризувалася активним діалогом і поступальністю. Візит президента Б. Клінтона в Київ у червні 2000 р. продемонстрував зацікавленість Вашингтона внутрішньополітичною ситуацією в Україні. США розглядають Україну як наріжний камінь у системі безпеки нової Європи.

На початку 2000-х років у американсько-українських відносинах відбулася деяка еволюція до поліпшення. Попри серйозну упередженість до керівництва України в перші роки діяльності адміністрації Джорджа Буша-молодшого (спричинену "касетним скандалом", проблемою прав людини в Україні, звинуваченнями України в продажу озброєння Іраку тощо), на Паризькому саміті НАТО (грудень 2000 р.) США дали чітко зрозуміти, що будуть підтримувати Україну на її шляху до євроатлантичної інтеграції. Україна підтримала антитерористичну діяльність США, надавши американській авіації право користуватися українським повітряним коридором. Після того як Україна у 2003 р. відправила свій миротворчий контингент до Іраку, відносини між США та Україною стали конструктивнішими. Інтерес США до України постійно посилюється. Так, державний секретар США К. Райс категорично засудила російський газовий тиск на Україну наприкінці 2005 - на початку 2006 р., і в травні 2006 р. віце-президент США Дік Чейні попередив Москву про неприпустимість використання проблематики енергетичних ресурсів для досягнення політичних цілей. США надають серйозну підтримку європейським і євроатлантичним прагненням України, визнали Україну країною з ринковою економікою, Конгрес США скасував поправку Джексона - Веніка, що обмежувала двосторонні торговельні відносини ще з часів СРСР, було підписано двосторонню угоду в межах переговорів про членство України у Світовій організації торгівлі тощо.

Американські правлячі кола розглядають Україну як самостійну державу у прийнятті та реалізації рішень і ґрунтуються на тому, що українська сторона надзвичайно зацікавлена у розвитку нормальних двосторонніх відносин на основі спільних інтересів. Рівень і якість двосторонніх відносин США і України будуть значною мірою залежати від реалізації Україною демократичного вибору й ефективної економічної політики.

Канада у другій половині XX - на початку XXI ст.

Канадська держава формувалася з переселенської колонії - спочатку Франції, а після поразки останньої в Семилітній війні (1756-1763)- Англії. Ця обставина зумовила в подальшому консолідацію на території країни двох націй - франкоканадців і англоканадців, що відобразилося на всій подальшій історії Канади і нині продовжує істотно впливати на її внутрішнє життя. 1867 р. англійський парламент ухвалив Акт про Британську Північну Америку, який з наступними доповненнями є основним конституційним документом Канади і від якого бере початок історія канадської державності. Акт проголошував утворення Домініону Канада, якому надавалася самостійність у сфері внутрішнього самоврядування, а за Великою Британією зберігалось право здійснення зовнішньополітичних функцій (зокрема оголошення війни). Протягом наступних років Канада поступово розширювала свій суверенітет і, зрештою, на початку 80-х років XX ст. набула повну державну незалежність від колишньої метрополії.

Канада - федеративна держава, що складається з 10 провінцій та 2 територій. Член Британської Співдружності. Формально глава держави- королева Великої Британії, представлена генера-лом-губернатором, який призначається королевою за рекомендацією прем'єр-міністра Канади. Законодавчу владу здійснює парламент, який складається з палати громад і сенату. Виконавча влада - уряд на чолі з прем'єр-міністром. Отже, Канада- конституційна монархія.