Розділ «Світ після другої світової війни»

Країни Східної Європи зі свого боку також продовжували зміцнювати свою згуртованість. 1 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного вирішення економічних проблем у зв'язку з розколом Європи. У травні 1955 р. СРСР і його союзники створили військово-політичний союз- Організацію Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, Чехословаччина та Радянський Союз).

Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) - міжурядова організація економічного співробітництва країн соціалістичного табору. Створена в січні 1949р. за рішенням наради представників шести держав - Болгарії, Польщі, Румунії, СРСР, Угорщини, Чехословаччини. В лютому 1949р. до РЕВ вступила Албанія, яка з 1962р. не брала участі в роботі організації, а в 1968 р. заявила про вихід з неї. До РЕВ увійшли також НДР (1950), Монголія (1962), Куба (1972), В'єтнам (1978). Підтримувала відносини з понад 60 міжнародними організаціями, з 1974р. мала статус спостерігача в ООН. Основні органи: Сесія (найвищий орган), Виконавчий комітет, комітети та постійні комісії, Секретаріат. Припинила існування в червні 1991 р.

Організація Варшавського договору (ОВД) - військово-політичний союз європейських держав з комуністичними режимами (1955- 1991). Створений на основі Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, укладеного у Варшаві 14 травня 1955р. Албанією, Болгарією, НДР, Польщею, Румунією, СРСР, Угорщиною і Чехословаччиною. 31962р. Албанія не брала участі в роботі органів ОВД, а в 1968р, денонсувала Варшавський договір. Створена на противагу НАТО Організація ставила за мету забезпечення безпеки країн - учасниць ОВД і підтримання миру в Європі, зобов'язувалася поважати незалежність, суверенітет і не втручатися у внутрішні справи одна одної та інших держав. Однак уже в 1956р. війська ОВД взяли активну участь у придушенні Угорської революції, а в 1968 р,- у насильницькому поверненні тоталітарного режиму в Чехословаччині. Держави - учасниці ОВД створили Об'єднане командування збройних сил, котре разом із Військовою радою і штабом управляло діяльністю Об'єднаних збройних сил. Найвищий орган ОВД - Політичний консультативний комітет. Договір укладався на 20 років з автоматичним продовженням на наступні 10 років для тих держав, які не денонсують його за рік до закінчення цього терміну. У квітні 1985 р. держави - учасниці ОВД підписали протокол про продовження дії договору ще на 20 років. Однак політичні перетворення в країнах Центральної та Південно-Східної Європи наприкінці 80-х років призвели до розпуску ОВД (зі липня 1991 р.).

Протистояння СРСР і США, двох військово-політичних угруповань, відбувалося в умовах нарощування їх воєнного потенціалу, зокрема ядерної зброї. Випробування Радянським Союзом атомної бомби у 1949 р., а у 1952 р. водневої бомби свідчило про те, що воєнно-політичне суперництво набуло нового характеру: монополія США у цій сфері була ліквідована.

Перша відкрита конфронтація СРСР зі своїми колишніми союзниками виникла у зв'язку з розколом Німеччини, зокрема внаслідок радянської блокади Берліна в 1948 р. Перекривши транспортні зв'язки Берліна із західними секторами окупації, СРСР протягом 10 місяців змушував західні країни здійснювати постачання своїх військ у Берліні та двомільйонного населення Західного Берліна за допомогою авіації. Найбільш драматично розвивалися відносини між СРСР і США у зв'язку з корейською війною. У червні 1950 р. війська Північної Кореї перетнули демаркаційну лінію по 38-й паралелі і почали просуватися на південь. Війська США під прапором ООН надали допомогу Південній Кореї. На боці КНДР у війні брали участь китайські добровольці і радянські військові радники. Корейська війна продовжувалася з перемінним успіхом до 1953 р. і закінчилася розколом Кореї на дві країни. У Південно-Східній Азії у повоєнні роки ситуація також набула загрозливого характеру. Тут комуністи Північного В'єтнаму за підтримки СРСР і КНР вели кровопролитну війну проти французьких колонізаторів, які у 1954 р. зазнали поразки, і Франція була змушена залишити територію Індокитаю.

Суперництво СРСР і США набуло глобального характеру. Дипломатична, пропагандистська і зовнішньополітична діяльність двох держав були підпорядковані політиці з позиції сили. Але це протистояння не переросло у безпосередню війну між ними. Саме це давало підставу називати цей період "холодною війною". Обидві держави готувалися до "гарячої війни", розглядали одна одну як противника, суперничали в усіх регіонах світу, нарощували до невиправданих масштабів військові арсенали, але жодного разу не використали їх одна проти одної. Це пояснюється тим, що початково жодна з них такої війни не бажала. Коли ж конфронтація стала фактом, то ні перша, ні друга держава не була впевнена у своїй перемозі у випадку виникнення нової війни. Непередбачу-ваність наслідків нової війни, навіть з винайденням міжконтинентальних ракет, підштовхувала обидві держави до вдосконалення систем озброєнь у надії досягти якихось односторонніх переваг.

"Холодна війна" втягнула в себе всю планету. Вона розколола світ на дві частини, два військово-політичні й економічні угруповання, дві суспільно-політичні системи. Світ став біполярним. "Холодна війна" непосильною ношею лягла на економіку її учасників. Розпад СРСР 21 грудня 1991 р. значною мірою став наслідком підриву радянської економіки змаганням у "холодній війні".

Створення ООН

Формування могутньої антигітлерівської коаліції (Атлантична хартія між США і Великою Британією 24 серпня 1941 р. і Вашингтонська декларація Об'єднаних Націй 26 країн від 1 січня 1942 р.) створило підґрунтя для формування міжнародного механізму безпеки післявоєнного світу. Восени 1944 р. (21 серпня - 7 жовтня) на конференції у Вашингтоні, на віллі Думбартон-Окс, представники СРСР, США і Великої Британії, до яких приєднався представник Китаю, підготували пропозиції щодо створення міжнародної організації для підтримки миру і безпеки - Організації Об'єднаних Націй (ООН). Конференція виробила загальні міркування щодо характеру, цілей та статуту ООН. Кримська (Ялтинська) конференція керівників трьох держав - Й. Сталіна, Ф. Рузвельта і У. Черчілля (4-11 лютого 1945 р.) - схвалила напрацьовані у Думбартон-Оксі проекти й ухвалила скликати 25 квітня 1945 p. у місті Сан-Франциско Установчу конференцію Організації Об'єднаних Націй. Учасниками конференції могли стати всі країни, що оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Була досягнута домовленість про те, що членами ООН поряд з Радянським Союзом будуть Українська PCP і Білоруська PCP. Конференція в Сан-Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 p., коли був прийнятий Статут ООН, який підтримали 50 країн. 24 жовтня 1945 р. Статут набрав чинності. Цей день вважається Днем ООН. Статут проголошував рівноправність усіх людей, повагу прав людини й основних свобод. Пізніше цей розділ був доповнений прийнятою в 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларацією прав людини. Статут зобов'язував вирішувати всі суперечки мирним шляхом, дотримуватися міжнародних договорів і зобов'язань. Основне призначення ООН згідно зі Статутом - гарантування загального миру та безпеки у всьому світі. При цьому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи окрім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримання миру. Основними робочими структурами ООН є Генеральна Асамблея, яка збирається на свої сесії один раз на рік і приймає рішення 2/3 голосів, та Рада Безпеки, яка складається з 35 непостійних членів, що обираються на 2 роки Генеральною Асамблеєю ООН. Сьогодні місце СРСР в Раді Безпеки посідає Росія. Генеральна Асамблея крім того обирає Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН. За пропозиціями Ради Безпеки Генеральна Асамблея приймає до ООН нових членів і виключає тих, котрі порушили Статут. Але з усіх інших питань постанови, що їх ухвалює Генеральна Асамблея, мають лише дорадчий голос. її функції полягають у вивченні, обговоренні, рекомендації та з'ясуванні відносин. Рада Безпеки е за Статутом постійно діючим органом ООН, на який покладена безпосередня відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. її рішення приймаються на основі принципу одноголосності постійних членів і обов'язкові до виконання всіма членами ООН. Для виконання своїх повноважень Рада Безпеки має право вдаватися до санкцій, вводити блокаду і застосовувати проти агресора силу. ООН має досить розгалужену структуру різноманітних міжнародних інститутів, основне призначення яких сприяти взаємодопомозі та налагодженню співробітництва всіх країн світу. Наприклад: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) тощо. Фінансування ООН здійснюється за рахунок відрахувань країн-учасниць залежно від величини їхнього валового національного продукту. Головні структури ООН розміщені в Нью-Йорку, низка служб - у Женеві, Відні, Парижі.

Уже перші роки діяльності ООН засвідчили її позитивну роль у вирішенні міжнародних проблем. Так, 1946 р. ООН добилася виведення англійських і французьких військ з Сирії та Лівану. 1948 р. під час арабо-ізраїльської війни вперше були використані сили ООН ("блакитні шоломи") для підтримання миру на Близькому Сході. ООН з початку її діяльності стала центром міжнародного обговорення проблеми роззброєння. У січні 1946 р. за пропозицією СРСР Генеральна Асамблея ООН створила Спеціальну комісію з ядерної енергії. Радянський Союз пропонував виключити з національних озброєнь озброєння масового знищення, а всі його запаси знищити. Проте в умовах наростання конфронтації" активної таємної діяльності СРСР зі створення атомної зброї радянські пропозиції були нереальними. Пропозиції США про створення міжнародного тресту, який контролював би всі запаси атомної сировини та компоненти, необхідні для виробництва атомної енергії ("план Баруха"), наштовхувалися на протидію СРСР. Проблема роззброєння в діяльності ООН на довгі роки перейшла у площину безплідних дискусій.

Сполучені Штати Америки у другій половині XX - на початку XXI ст.

На відміну від інших західних держав США не лише не зазнали в Другій світовій війні тяжких втрат, а й, навпаки, отримали величезні вигоди. США досягли грандіозної економічної і воєнної могутності. За 5 років війни прибутки американських монополій становили 70 млрд дол. США зайняли домінуючі позиції у світовому капіталістичному господарстві і домоглися безумовних переваг над основними конкурентами. Після війни американці володіли приблизно половиною запасів золота несоціалістичного світу, а з 1944 р. американський долар замінив англійський фунт як основну міжнародну валюту. Економічну гегемонію Америки ще більше посилювало те, що вона виробляла майже половину світової промислової продукції. 1945 р. збройні сили США нараховували 12 млн осіб, 114 авіаносців, приблизно 3 тис. важких бомбардувальників. Влітку 1945 р. після успішного випробування атомного заряду США стали першою ядерною державою. Результат неухильно зростаючої економічної та військової могутності США - посилення їх політичних позицій у світі.

Після смерті 12 квітня 1945 р. Франкліна Рузвельта, який 12 років був президентом США, вирішення всіх проблем лягло на віце-президента Гаррі Трумена. 1948 р. Трумен був обраний президентом США. У внутрішній політиці адміністрації Трумена було значною мірою продовжено традиції "нового курсу" Рузвельта. Щоб уникнути соціальних потрясінь, що могли виникнути внаслідок демобілізації армії (армія була скорочена до 1,5 млн осіб у 1947 р.), був прийнятий закон, що отримав назву Солдатського білля про права і який надавав демобілізованим пільги у сфері освіти, в отриманні кредитів на будівництво житла і відкриття свого бізнесу. Значна увага приділялася конверсії військової промисловості - переводу її на мирне виробництво. Хоча президентом був демократ, у Конгресі США більшість належала республіканцям, які прийняли низку законів правоконсервативного характеру. Особливо помітним був закон Тафта - Хартлі 1947 р. про трудові відносини в промисловості, за яким значно обмежувалося право профспілок на страйки, а в державному секторі вони взагалі заборонялися. Найбільш яскравим прикладом наступу правих на межі 40-50-х років став маккартизм. Сенатор Джо-зеф Маккарті у 1950 р. виступив із заявою про засилля комуністичних елементів у державному апараті. Владні структури, а потім керівництво установ, фірм та організацій почали масові перевірки працівників "на лояльність". Під підозрою опинилися всі ліві організації, зокрема Компартія США. Внаслідок діяльності комісії Конгресу з розслідування антиамериканської діяльності та аналогічних комісій у штатах тисячі громадян лівих поглядів втратили роботу і зазнали дискримінації. 1954 р. сенатори засудили екстремістську діяльність Маккарті.

У зовнішній політиці діяльність адміністрації Трумена була підпорядкована "холодній війні": 1947 р. проголошена доктрина стримування можливої агресії з боку СРСР; чинилася протидія комуністичним силам у Європі - "доктрина Трумена"; створено НАТО (1949); здійснювалася реалізація програми реконструкції європейських економік- план Маршалла (1948-1952); була розв'язана корейська війна (i960-1953).

На президентських виборах у 1952 р. переміг Дуайт Ейзенхауер - колишній генерал і головнокомандувач об'єднаних сил союзників у Другій світовій війні. Після 20-річної перерви республіканець зайняв Білий дім на 8 років (у 1956 р. він знову був переобраний). Ейзенхауер, продовжуючи загалом попередній економічний курс, усе ж пом'якшив повне державне регулювання економікою, зокрема були скорочені податки, скасований контроль над цінами і зарплатами тощо. Проте адміністрація, спираючись на зміцнілу економіку, запроваджувала соціальні програми за рахунок федерального бюджету: здійснювалися плани шосейного, житлового і шкільного будівництва, розширювалася система медичного страхування і соціального забезпечення. Роки правління Ейзенхауера ввійшли в історію США як повоєнне процвітання, помітно зріс рівень життя населення (звичними стали телевізори, холодильники, кондиціонери).

Дуайт Девід Ейзенхауер (1890-1969) - американський військовий, президент США (1953-1961). Народився у штаті Техас. У 1915 р. закінчив Військову академію у Becm-Пойнті, в 1926р. - школу Генерального штабу, а в 1928р. - Військовий коледж армії у Вашингтоні. У 1933-1935 рр. служив у Генштабі США, в 1935- 1940 рр. - помічник військового радника США на Філіппінах. Після вступу США у Другу світову війну обіймав керівні посади в збройних силах США, командувача американських військ на європейському театрі (червень - листопад 1942 р.), командувача союзних військ у Північній Африці та Середземномор'ї (з листопада 1942р.) З грудня 1943р.- верховний головнокомандувач експедиційних сил союзників у Західній Европі. В червні 1944 р. англо-американські війська під керівництвом Ейзенхауера здійснили нормандську десантну операцію та вторглись до Північної Франції, що означало відкриття другого фронту в Європі. 31945р. - командувач американських окупаційних сил у Німеччині 3 листопада 1945 р. по лютий 1948 р. - начальник Генштабу США. У 1948р. вийшов у відставку та обійняв посаду ректора Колумбійського університету в Нью-Йорку. У1950- 1952рр.- головнокомандувач збройних сил НАТО. У 1953- 1961 рр. - президент США

Адміністрація Ейзенхауера в липні 1953 р. припинила війну в Кореї, але зовнішня політика США у цей період характеризувалася ще більшою антикомуністичною спрямованістю, ніж у його попередника. Велику роль у цьому відігравав державний секретар адміністрації Джон Фостер Даллес. Конфронтація США з СРСР на всіх можливих напрямках, виготовлення водневої бомби (1952), міжконтинентальної балістичної ракети (1955) спричинили загострення міжнародної обстановки. 1957 р. після Суецької кризи

1956 р. була проголошена "доктрина Ейзенхауера" - програма силового й економічного втручання США на Близькому Сході. 1959 р. були започатковані серйозні зміни в політиці США щодо СРСР. Вперше в історії США відвідав з офіційним візитом радянський керівник М.С. Хрущов.

1960 р. на президентських виборах перемогу здобув сенатор-демократ Джон Кеннеді. Його перемога привела до активізації реформаторської діяльності, названої програмою "нових рубежів". Це була програма стимулювання економічного зростання за рахунок значних капіталовкладень у науково-технічний прогрес, освіту, в підвищення кваліфікації робочої сили, зростання рівня зайнятості населення. Підвищення економічного, наукового, технологічного потенціалу країни, зростання добробуту населення мали вивести США на "нові рубежі" як лідера вільного світу. Кеннеді запропонував космічну програму "Аполлон", метою якої було висадження американців на Місяць, що було досягнуто в 1969 р.

У зовнішній політиці Кеннеді виявив готовність іти на компроміси з СРСР, що було сприйнято М. Хрущовим як слабкість. Це призвело до гострого американсько-радянського протистояння на Кубі в 1962 р. Мирне розв'язання Карибської кризи сприяло підписанню Вашингтоном Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах.