Розділ «Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст.»

Для тиску на уряд було організовано страйк робітників Пути-ловського заводу в Петербурзі. З січня 1905 р. 12 тис. робітників припинили роботу на знак протесту проти звільнення чотирьох товаришів. Страйк миттєво поширився на всі підприємства губернії. 8 січня вже налічувалося більше 200 тис. страйкуючих. Зібрання російських фабрично-заводських робітників під керівництвом популярного серед робітників попа Г. Гапона б січня підготувало петицію до царя з економічними і досить поміркованими політичними вимогами. її підписало понад 150 тис. робітників.

9 січня 1905 р. понад 100 тис. робітників вирушили до Зимового палацу, щоб вручити петицію царю, але були зустрінуті вогнем армійських підрозділів і поліції. Декілька сотень осіб загинуло і кілька тисяч було поранено. "Кривава неділя" розвіяла віру робітників у доброго і справедливого царя та стала початком масового страйкового руху" який у першій половині року охопив більшість промислових міст і районів країни - Петербург, Москву" Прибалтику" Польщу, Україну, Південь Росії тощо. Страйкуючі висували вимоги демократизації країни.

Щоб зняти напруженість у суспільстві і заспокоїти страйкуючих, 18 лютого 1905 р. Микола II видав рескрипт про створення представницького органу і проведення політичних реформ. Останні пропонувалось проводити поступово зі збереженням основ монархічного устрою. Одночасно було підписано указ, який дозволяв приватним особам і громадським органам подавати петиції і пропозиції щодо поліпшення державного управління. Проте царизм знову запізнився і громадськість вимагала не консультативного органу, а повноцінних Установчих зборів.

Професійні організації інтелігенції (вчителів, адвокатів, лікарів та ін.) об'єдналися у "Союз союзів" на чолі з істориком П. Мілюковим. Вони домагалися введення представницького правління і багатопартійності. Водночас більшовики на III з'їзді в Лондоні (квітень 1905 р.) закликали до організації збройного повстання проти самодержавства. У травні застрайкували тисячі робітників. Часто доходило до збройних сутичок з поліцією.

В Іваново-Вознесенську робітники створили першу Раду робітничих депутатів, яка керувала страйком, підтримувала дисципліну і допомагала страйкуючим матеріально. Більшовики відводили радам роль організаторів повстання.

Навесні почалися селянські заворушення в Україні й основних сільськогосподарських районах країни. Селяни засівали поміщицькі землі, захоплювали зерно, сільськогосподарський інвентар.

Щоб організовувати стихійні виступи селян, інтелігенція створила Всеросійський селянський союз, який підтримав програму "Союзу союзів". Влітку відбувся І Всеросійський селянський з'їзд, який висунув перед урядом вимоги: наділити селян землею за рахунок експропріації поміщицького землеволодіння, зменшити податки, провести вибори до Установчих зборів тощо.

Влітку 1905 р. страйк робітників Лодзі переріс у збройне повстання, очолюване більшовицьким комітетом. Барикадні бої в місті тривали до 25 червня. Одночасно з подіями в Лодзі почалося повстання моряків панцерника "Князь Потьомкін-Таврійський" в Одесі, що було спровоковано грубим поводженням офіцерів, поганим харчуванням і більшовицькою агітацією. Через кілька тижнів панцерник здався румунській владі порту Констанца.

Події весни - літа 1905 р. свідчили про те, що зволікати з проведенням політичних реформ небезпечно для самодержавства. 6 серпня 1905 р. Микола II видав указ про скликання Державної думи, але з обмеженими повноваженнями і позбавленої законодавчої ініціативи. Опозиційний рух розколовся на прихильників і противників бойкоту виборів у Думу. Помірковані ліберали пропонували використати Думу для боротьби за демократизацію країни. Радикальні ліберали із "Союзу союзів" і соціал-демократи закликали бойкотувати вибори і вдатися до загального політичного страйку.

Страйк почався в жовтні 1905 р. У Москві й Петербурзі було створено Ради робітничих депутатів. 17 жовтня 1905 р. цар видав Маніфест, в якому обіцяв дарувати народу громадські свободи (слова, друку, зборів, створення організацій, недоторканності особи), забезпечити вибори в Думу всім верствам населення, виробити закон про загальні вибори, передати Думі законодавчі функції. Ліберальна опозиція зустріла Маніфест хоча й насторожено, але з надією, оскільки він відкривав перспективи для реального парламентаризму і легальних шляхів політичної реорганізації країни. Було створено партії октябристів (партія "17 жовтня"), кадетів (конституційних демократів), "Союзросійського народу", який займав праві позиції.

Більшовики й есери не пішли на співробітництво з самодержавством й активізували підготовку до збройного повстання. Створювались озброєні "бойові дружини", закуповувалася зброя і боєприпаси, активізувалась агітаційна робота серед робітників, солдатів і матросів. Наприкінці жовтня 1905 р. вибухнули повстання моряків у Кронштадті й Севастополі, почалися хвилювання у військах, які поверталися додому після закінчення війни з Японією; селянські виступи охопили Чернігівську, Курську, Саратовську й Симбірську губернії. Кульмінацією революційних виступів стало повстання робітників Москви, яке почалося 7 грудня 1905 р. Понад тиждень тривали барикадні бої, але погане озброєння повсталих, відсутність керівництва, масової підтримки в інших регіонах країни призвели до поразки повстання. Понад тисячу осіб вбили козаки й регулярні армійські частини.

Поразка повстанців у Москві та інших регіонах країни дала змогу царизмові перейти у контрнаступ. Знову було обмежено свободу преси, заборонено страйки, введено новий закон про вибори, який перетворював їх на багатоступінчасті і нерівноправні. Дума втрачала право законодавчої ініціативи. Закон про вибори був дуже складним і заплутаним, забезпечував переваги поміщикам і селянам. Але на виборах, проведених навіть за цими законами і в атмосфері репресій, перемогли кандидати від опозиції - кадети, октябристи, безпартійні депутати, які домагалися політичних й економічних реформ. Більшовики та есери бойкотували вибори.

На перших засіданнях нового законодавчого органу було прийнято звернення до уряду з вимогою відновити загальні вибори, скасувати всі обмеження на законодавчу діяльність Думи. У зверненні наголошувалося на особистій відповідальності міністрів, гарантіях громадянських свобод, скасуванні смертної кари тощо. Уряд категорично відмовився прийняти запропоновані положення. Ще більше загострило відносини уряду з Думою аграрне питання, яке стало головним на засіданнях Думи. Ігнорування з боку уряду всіх законопроектів, розроблених Думою, призвело до прийняття нею вотуму недовіри уряду і вимоги його повної відставки. Натомість 9 липня 1906 р. імператор розпустив саму Думу.

Новий прем'єр-міністр П. Столипін запровадив надзвичайний стан в окремих регіонах країни: робітничі й селянські заворушення придушувалися каральними загонами, військово-польові суди виносили тисячі смертних вироків, призупинилось видання опозиційних уряду періодичних видань.

Петро Аркадійович Столипін (1862-1911) - потомствений російський дворянин, видатний російський діяч, останній реформатор царської Росії. Службову кар'єру розпочав після закінчення у 1884 р. Петербурзького університету зі скромної посади в Міністерстві землеробства і державного майна. Висока освіченість, порядність, цілеспрямованість, ґрунтовне знання адміністративно-господарської роботи, природний ораторський талант сприяли його просуванню по службі: ковенський повітовий, губернський предводи-тель дворянства (1889-1902); гродненський (1902-1903), саратовський (1903-1905) губернатор; міністр внутрішніх справ і голова Ради міністрів (1906-1911). Переконаний монархіст, прихильник правової держави та сильної виконавчої влади. Розробив широкий пакет реформ мирного оновлення Росії, що передбачав введення законів про свободу совісті, недоторканності особи, загальну початкову освіту та ін. Особливе значення надавав аграрному питанню. Аграрна ("столипінська" ) реформа мала вирішити застарілу проблему землеволодіння та землекористування в Росії та сприяти розвитку продуктивних сил на селі. Основу їі становив Указ 9 листопада 1906 р" що надавав селянам-общинникам право виходу з общини з одночасним закріпленням в особисту власність тієї частини общинної землі, якою вони користувались. У земельних перетвореннях орієнтувався на прогресивні та здорові сили селянства. Вбитий у Києві. Похований на території Києво-Печерської лаври.

"Спершу - заспокоєння, а потім - реформи", - стверджував П. Столипін. Однак і в такій ситуації нова Дума, яка почала роботу 20 лютого 1907 р., була опозиційною до уряду. Крім лібералів, до її складу увійшли представники соціал-демократів, народних соціалістів і есерів. Центральним залишилось аграрне питання, в обговоренні якого виявилися розбіжності між кадетами і лівими партіями. Однак Дума одноголосно засудила продовження репресій і відмовилася позбавити парламентської недоторканності депутатів від соціал-демократичних партій. З червня 1907 р. Микола II видав маніфест про розпуск Думи і нові зміни до виборчого законодавства, який утверджував нерівність у правах різних соціальних груп. Ця подія одержала назву "третьочервневого перевороту" й означала завершення революції 1905-1907 рр.

Репресії проти революціонерів і розпуск опозиційної до уряду Думи дав змогу П. Столипіну упродовж чотирьох років (1907- 1911) продовжити курс С. Вітте на модернізацію країни. Концепція П. Столипіна передбачала перетворення селян на повновладних господарів землі шляхом звільнення від опіки общини; прискорений розвиток індустрії за рахунок розширення внутрішнього ринку і формування національних кадрів промисловців; розвиток широкої мережі шкільної освіти шляхом введення обов'язкового чотирикласного навчання.

Аграрні перетворення були головною складовою реформ П. Столипіна. Необхідність здійснення чергової реформи в сільському господарстві боула пов'язана з глибокими об'єктивними змінами, що давно підготували передумови для радикальних перетворень у сфері соціально-економічних відносин:

o по-перше, економіка Росії, особливо сільське господарство, наприкінці XIX - на початку XX ст. опинилася у стані затяжної депресії, що поставило під загрозу існування самої держави;

o по-друге, головні завдання, визначені царським урядом під час проведення аграрної реформи 1861 р., не були повною мірою реалізовані, що поглибило зубожіння значної частини населення, викликало могутній антипоміщицький, антимонархічний рух;