Розділ «Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст.»

На початку 90-х років економічне становище Росії ускладнювалося світовою економічною кризою, голодом у Поволжі та на півдні країни, який був спричинений холодами та засухою. Виникла реальна небезпека відставання від великих європейських країн, що в умовах напружених міжнародних відносин і англо-ні-мецького військового протистояння загрожувало державній безпеці. Необхідно було розвивати важку промисловість і здійснити технічне переоснащення армії та флоту. Перешкодою на цьому шляху став дефіцит державного бюджету. Вирішення складного завдання було покладено на міністра фінансів - графа С. Вітте, який протягом 10 років послідовно проводив політику прискореного розвитку російської промисловості на основі рішучих фінансових заходів. Жорстка фінансова дисципліна, нові податки та акцизи на спиртні напої, тютюн, цукор, сірники та ін. забезпечили фінансову стабільність і дали можливість у 1897 р. провести фінансову реформу, встановивши золотий еквівалент рубля. Промислове виробництво зросло майже втричі, а видобуток вугілля та виплавка заліза - майже в чотири рази. Протяжність залізниць на початку століття досягла 58 тис. км. У повсякденне життя жителів великих міст входили новітні досягнення техніки: електричне освітлення, телефон, електричний трамвай, водопровід і каналізація, фотографія. Армія отримала нові види озброєння, у тому числі кулемети. Флот поповнився новими військовими кораблями, а його основу становили броненосці.

Досить високою була частка іноземного капіталу в модернізації Росії: за новітніми підрахунками, у важкій промисловості у 1900-1913 рр. він становив 48-52%. Серед іноземних інвесторів французи і бельгійці становили більшість (58 %), далі - німці й англійці. Близько 2/8 усіх машин, які використовувалися у промисловості, були іноземного виробництва. Разом з тим зростала і зовнішня заборгованість країни, яка у 1913 р. досягла 4 млрд дол., або 35-37 % валового національного продукту.

Економічне піднесення тривало до світової економічної кризи 1900-1903 pp. Приплив іноземних інвестицій різко скоротився, уряд не мав змоги скористатися іноземними позиками, що призвело до скорочення державних замовлень у важкій промисловості й закриття декількох тисяч промислових підприємств та масових звільнень робітників.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Росія проводила активну зовнішню політику на Далекому Сході. Вона вигідно торгувала з Монголією, Маньчжурією, Тувою і Китаєм. У 1891 р. почалося будівництво стратегічно важливої Транссибірської залізничної магістралі від Челябінська до Владивостока. Росія, скориставшись поразкою Китаю в японсько-китайській війні 1894- 1895 рр., у 1895 р. надала йому кредит для виплати контрибуції Японії, створила Російсько-китайський банк і в 1897 р. почала будівництво Китайської східної залізниці. У 1898 р. Росія отримала в оренду Порт-Арту р і перетворила його на військово-морську базу.

Китайська східна залізниця (Китайсько-Чанчунська залізниця)'- залізнична магістраль у Південно-Східному Китаї. Збудована Росією в 1897-1903рр. Після російсько-японської війни 1904- 1905 рр. південний напрямок магістралі відійшов до Японії і був названий Південноманьчжурською залізницею. З 1924 р. перебувала у спільному управлінні СРСР і Китаю, в 1935 р. - продана Маньчжоу-Го, з серпня 1945р. - у спільному управлінні СРСР і Китаю з назвою Китайсько-Чанчунська залізниця. У 1952р. радянський уряд безплатно передав уряду Китаю права на магістраль.

Порт-Артур (Люйшунь) - місто і порт у Китаї в затоці Бо-хайвань Жовтого моря. За конвенцією 1898р. отриманий Росією у тимчасову оренду. Наприкінці XIX - на початку XX ст. тут була створена російська військово-морська база. В 1904-1945рр. - окупований Японією. Звільнений Радянською армією у 1945р. Військово-морська база спільно використовувалася СРСР і Китаєм. У1955 р. СРСР вивів війська з Порт-Артура і безкоштовно передав уряду Китаю споруди в районі бази.

На початку XX ст. Росія активно долучилась до боротьби за Китай, яку вели США, Велика Британія та Японія. С. Вітте наполягав на проведенні мирної політики на Далекому Сході, пропонував продовжувати торговельно-промислове проникнення у цей регіон. Однак перемогла "політика сили". У 1900 р. в Китаї спалахнуло "боксерське повстання". Під приводом охорони персоналу Китайської східної залізниці Росія ввела війська в Маньчжурію, висунула перед Китаєм жорстку вимогу - не надавати концесій у Маньчжурії іншим державам без попередньої їх пропозиції Російсько-китайському банку. Під тиском інших держав Китай не погодився, проте це загострило відносини Росії та Японії. У січні 1902 р. було підписано англо-японський договір, який підштовхував Японію до війни з Росією.

Микола II зневажливо ставився до японської армії, а російські військові переконували іноземців у тому, що "Японію в Європі занадто переоцінили у плані її військової могутності після її перемоги над Китаєм. Японці ще жодного разу не мали справи з європейськими військами". Очевидно, що таке ставлення до могутнього східного сусіда провокувало його до війни й не давало змоги російській армії провести відповідну підготовку до війни. Події розгорталися дуже швидко. Наприкінці грудня 1908 р. Японія поставила Росії ультиматум з вимогою вивести російські війська з Маньчжурії, який Петербург залишив без відповіді. У січні 1904 р. Токіо повідомив про розрив дипломатичних відносин з Росією. Замість того, щоб привести свою далекосхідну армію до бойової готовності, Петербург обмінювався з японським урядом дипломатичними нотами. С. Вітте писав у спогадах про причини війни: "Нам мало поляків, фінляндців, німців, латишів, грузин, вірмен, татар та ін., ми захотіли ще приєднати територію з монголами, китайцями, корейцями. Тому і виникла війна, яка потрясла Російську імперію".

Бойові дії почалися 27 січня 1904 р. несподіваним нападом японської ескадри на російські кораблі в Порт-Артурі. Японські міноносці підірвали два панцерники й один крейсер. Наступного дня головні сили японського флоту обстріляли Порт-Артур і заблокували російський флот у його бухті. Героїчну сторінку в історію війни вписали крейсер "Варяг" і канонерський човен "Кореєць", які в корейському порту Чемульпо вступили в нерівний бій з японськими міноносцями. Тільки окремі російські крейсери й міноносці, що базувались у Владивостоці, мали вихід в оперативний океанський простір. Таким чином, Японія виконала першу частину свого стратегічного плану - встановила панування на морі.

Росія вступила у війну неготовою. Бойова підготовка військ і флоту, резерви і комунікації для маневру не відповідали тогочасним умовам. На чолі армії стояли бездарні воєначальники. Давалася взнаки і міжнародна ізоляція - Англія і США відкрито підтримували Японію, союзниця Росії Франція оголосила нейтралітет, Німеччина підштовхувала царизм до активних дій, не беручи на себе жодних зобов'язань. Внутрішнє становище Росії було нестабільним - наростала хвиля антиурядових виступів робітників, селян, студентів.

У березні 1904 р. зазнала поразки спроба Тихоокеанської ескадри вийти з Порт-Артура назустріч японському флоту. Було потоплено флагманський панцерник "Петропавловск", на якому загинув командувач флоту адмірал С. Макаров. Стратегічну ініціативу повністю перехопила японська армія, яка заблокувала Порт-Артур і почала його облогу.

18 квітня після битви на р. Ялу японська армія змусила російські війська відступити до Ляояна. За декілька днів японці захопили залізницю між Порт-Артуром і Маньчжурією, що дало їм змогу остаточно заблокувати Порт-Артур. Унаслідок помилок командування російський флот не зміг прорвати блокади.

Оборона Порт-Артура від 17 липня 1904 р. тривала 157 днів. Перший штурм почався 6 серпня і завершився невдачею для японців. Понад 6 тис. солдатів і офіцерів втратила японська армія під час вересневого штурму. Лише у вересні - листопаді 1904 р. японці здійснили три загальні штурми. У серпні 1904 р. російські війська, незважаючи на подвійну кількісну перевагу, зазнали поразки в Маньчжурії під Ляояном. Завершилася невдачею і спроба російської армії почати наступ у вересні 1904 р. на р. Махе, після чого вона перейшли до оборони. У листопаді японці захопили гору Високу, з якої обстрілювали Порт-Артур і російську ескадру, що стояла на внутрішньому рейді порту. 20 грудня 1904 р. комендант укріпленого району генерал А. Стессель підписав акт про капітуляцію ще достатньо боєздатної фортеці.

Падіння Порт-Артура означало для Росії безперспективність подальшого ведення війни. Це підтвердила і битва під Мукденом у березні 1905 р., в якій бездарний генерал А. Куропаткін практично віддав перемогу японцям, залишивши на полі бою вбитими майже 90 тис. російських солдатів.

Завершальним етапом війни стала морська битва у Цусімсь-кій протоці 14-15 травня 1905 р. Ще в жовтні 1904 р. на Далекий Схід була відправлена 2-га Тихоокеанська ескадра. Зібрана нашвидкуруч із застарілих і різнотипних кораблів, вона з великими труднощами, обігнувши Африку, дісталася до Далекого Сходу. Однак падіння Порт-Артура залишило її без сухопутної бази. Швидкий і добре озброєний японський флот, багато кораблів якого було збудовано на верфях Англії, майже повністю знищив російську ескадру - із 38 суден 19 було потоплено, 7 взято в полон і лише деяким вдалося дійти до Владивостока.

28 серпня 1905 р. Росія та Японія підписали Портсмутську мирну угоду у яка засвідчила крах далекосхідної політики царизму. Корея визнавалася сферою економічних, політичних і воєнних інтересів Японії. Росія віддавала Японії Порт-Артур, південну частину Східнокитайської залізниці (до станції Чанчунь), південну частину (до 50-ї паралелі) острова Сахалін, надавала японцям право риболовства вздовж російських берегів в Японському, Охотському і Берінговому морях. Росія фактично втратила вільний вихід у Тихий океан.

Війна не зупинила хвилі антиурядових виступів. Улітку 1904 р. члени "бойової організації" партії есерів вбили міністра внутрішніх справ В. Плеве, який застосовував жорсткі заходи проти революціонерів та лібералів. У грудні того ж року "Союз визволення" організував "банкетну кампанію" з приводу річниці повстання декабристів, де лунали заклики негайного скликання

Установчих зборів. У січні 1905 р. петербурзькі робітники почали масовий страйк. Революція 1905-1907 рр. у Росїі розвивалася у двох напрямах: ліберальному та революційному. Інтелігенція і буржуазія намагалися мирним шляхом вирішити проблеми демократизації Росії (ввести парламентську систему); селянство домагалося справедливого вирішення аграрного питання; робітники висували гасла поліпшення свого економічного становища і проведення політичних реформ. Революційні організації (більшовики та есери) пропагували ідею збройної боротьби з самодержавством й організовували стихійні виступи селян і робітників.

Більшовики- представники спочатку фракції Російської со-ціал-демократичної робітничої партії (1903-1917), пізніше - самостійної партії. Назва "більшовики" відобразила підсумки виборів керівних органів РСДРП(б) на II з'їзді (1903), на якому стався розкол серед російських соціал-демократів. Його причиною була жорстка позиція В. Леніна та його прихильників щодо обстоювання кон цепції партії як нелегальної організації професійних революціонерів, здатної до конспіративної роботи і захоплення влади. Програмні вимоги (до 1917р.): ліквідація самодержавства і заміна його демократичною республікою шляхом скликання Установчих зборів; створення однопалатних законодавчих зборів; загальне, рівне і пряме виборче право; недоторканність особистості та житла; свобода слова, друку, зібрань, страйків, союзів; право націй на самовизначення; право кожної особи переслідувати за судом будь-якого чиновника; вибірність суддів народом; заміна постійного війська загальним озброєнням народу; відокремлення церкви від держави; загальна безкоштовна освіта тощо. Переважна більшість програмних вимог виявилася декларативною і була проігнорована більшовиками після їх приходу до влади. 31917р. вони почали встановлювати "диктатуру пролетаріату", розігнали Установчі збори, розв'язали громадянську війну, прагнули до здійснення "пролетарської" революції в усьому світі. Перемога більшовиків у громадянській війні 1917-1920 рр. остаточно утвердила комуністичний тоталітарний режим і продовжила більшовицький експеримент фактично до 1991 р. Вождь та ідеолог більшовизму - В. Ульянов (Ленін). Інші видатні діячі більшовицької партії - М. Бухарін, Л. Троцький, Й. Сталін та ін. Прагнення відмежуватися від РСДРП (меншовиків) привело до використання (з березня 1918 р. по жовтень 1952р.) подвійної назви партії ("більшовицька" і "комуністична"). Слово "більшовики" входило до офіційної назви комуністичної партії-РСДРП (б) (1917-1918), РКП(б) (1918-1925),ВКП(б) (1925-1952). XIX з'їзд партії (жовтень 1952р.) ухвалив рішення про перейменування ВКП(б) у Комуністичну партію Радянського Союзу - КПРС.

Намагання самодержавства шляхом незначних поступок громадськості зберегти політичну систему країни, розкол у таборі демократичних сил, відмова радикальних партій від мирного вирішення проблем не дали змоги політично реорганізувати Росію - обмежити самодержавство, запровадити парламентську систему, здійснити політичні й соціальні реформи.